Доведено, що знання, отримані в дитинстві, найміцніші. Від того, чому навчать дитину в перші роки, часто залежить її подальше життя.

Казки, легенди, які дійшли до нас із глибокої старовини, – це не розвага для дитини. Кожна історія несе якусь важливу інформацію. До слова, народні казки не так уже насичені добром, як може здатися на перший погляд. У них – вічна боротьба добра і зла, і перемагає найсильніший, найрозумніший, найкмітливіший, найшвидший. Світ наповнений велетнями, драконами й чудовиськами, і потрібно зуміти вижити серед всього цього жаху. Страшні чаклунки і чаклуни намагаються зачарувати прекрасних принцес, злі вовки – з’їсти маленьких дівчаток та їхніх бабусь, біля кожного населеного пункту живе свій місцевий дракон, якого годують дівчатами, але – доля справедлива! – завжди знаходиться сміливий лицар, який переможе його…
Дитина заворожено слухає історії та осягає світ, у якому їй випало народитися… Казки лякають, але в кінці завжди – надія. Казки закінчуються щасливо. Інакше немає сенсу жити.
Це про те, що література для дітей – особлива. Пройшли часи драконів і чаклунів, хіба що у фантастичному фільмі вони виникають, уже нікого не лякаючи. Але головне завдання казок незмінне: дати якомога більше інформації маленькій людині, бо час, відпущений їй для адаптації в цьому світі, обмежений. Пропустиш його – і виросте недотепа, з якою нічого вже не поробиш…
Час блискавично змінює життя, і казки для дітей теж мають змінюватися разом з ним.
Писати для дітей – величезна відповідальність. Кожне слово має бути інформативним. І ще – образним, яскравим. Таким, щоб запам’ятовувалося, інакше маленька людина відключить увагу і не сприйме нічого з прочитаного або почутого.
Великі істини треба доносити зрозумілою їй мовою.
Утім, уміння втримати увагу читача – перше, чим повинен володіти письменник, бо без цього нічого не можливо. І це стосується не тільки дитячої літератури…
Мета – навчити. Дати концентровану інформацію в такій формі, аби дитина її засвоїла.
Давайте проаналізуємо з цієї точки зору повість-казку Еліни Заржицької «Пригоди динозавриків».
З динозавриками маленький читач давно знайомий: сучасні автори з усіх доісторичних тварин саме ними найчастіше населяють мультфільми й казки. Але автор додає до них ще й доісторичну фауну, навмисно зробивши її представників героями повісті. Хочеться відзначити роботу художника: персонажі виписані яскраво, з гумором, вони симпатичні й смішні.
Взагалі-то, повість про дітей, тому події зрозумілі маленьким читачам. Одягнені в костюми древніх істот, вони привабливіші. Заодно дається багато інформації про фауну і флору – так, мимохіть. Малюк запам’ятовує дивовижні назви – бронтозавр, іхтіозавр, археоптерикс тощо. Це – інформація на майбутнє. Тут же їхні «портрети» – і, прочитавши текст, малюк уже орієнтується в тому, які істоти населяли землю багато мільйонів років тому… Через роки він здивує вчителів своїми знаннями…
Це – декорації, але в них уже закладена інформація. Головне – самі герої, їхні вчинки, думки, характери. Головний герой – рожевий динозаврик, який випадково перекинув на себе відро фарби, якою тато збирався пофарбувати паркан, (як тут не згадати про Тома Сойєра!) – милий і допитливий малюк вирушає в захопливу подорож і знаходить друзів. І нехай ці друзі – черепахи, бабки, ящери і плезіозаври, – вони такі ж хлопці, як у кожного у дворі, і вчиняють так само, і потрапляють у різні ситуації, і знаходять з них вихід… Зовсім як люди, – скаже маленький читач.
Уся література, у тому числі й фантастична, про людей. Про їхні характери. Про суть їхніх вчинків. Про їхню слабкість і силу. Про дружбу і взаємодопомогу. Про команду, яка непереможна, бо, коли до тебе друзі поспішають на допомогу, можна здолати все, що завгодно.
Текстом розсипані, наче ненароком, коротенькі фрази-підказки. Як себе вести. Як чистити зуби. Як не боятися зубного лікаря… Та ще багато про що! Це все запам’ятовується мимоволі, поки маленький читач увесь у владі пригод героїв твору…
Саме в умінні попутно вкласти у свідомість безліч інформації і полягає цінність літератури для дітей. Читаючи казочку, ніби розважаєшся. Але разом з тим у відкриту інтересом свідомість проникає багато корисної інформації, яку насильно ніяк не втокмачиш! Усі заклики чистити зуби минуть адресата, а ось у казочці можуть бути почутими.
Як відомо, є увага довільна і мимовільна. У маленьких дітей довільна увага майже неможлива: потрібно змусити себе слухати, зануритися в почуте силою волі, якої у дитячому віці просто нізвідки взятися. І педагогу, і дитячому письменникові важливо вміти користуватися увагою мимовільною – здивувати, зацікавити, установити контакт від свідомості до свідомості і утримувати його якомога довше. І «накачувати» інформацією в той рідкісний момент, коли «шлюзи відкриті» і коли туди хлине лавина необхідних знань. Трохи забарився – і мушля закриється, і ніякими силами туди не пробратися…
У цьому й полягає талант дитячого письменника. У цьому – його цінність.
Я знайома з книгами Еліни Заржицької. У неї цей талант є. Чого варта, наприклад, її книжка «Що ми знаємо про себе». Це просто медична енциклопедія, написана доступною для дітей мовою!
Якщо їй вдалося цікаво розповісти про людський організм малюкам, то в казці про динозаврика розповісти про дружбу, доброту і взаємодопомогу – і поготів!
Візьміть книжку і прочитайте своїм дітям. Це незабутні хвилини – спілкування з дитиною. Ви будете розмовляти втрьох – дитина, автор і мама чи тато. Пройде зовсім небагато часу, і ваша дитина стане самостійною. І наскільки вона буде самостійною, залежить від того, що вдалося вкласти в дитинстві.
Тож нехай це будуть казки про дружбу, про пригоди, про добро і красу!

Казка про дружбу.