Якби я робив поспішні висновки лише за назвою, то сказав би, що роман Олександри Малаш «Любові багато не буває» – класичний жіночий роман з хепіендом. Проте світ давно навчив за «обгорткою» розглядати «начинку».
Для мене показником хорошого тексту є з’ява в тілі фізіологічних відчуттів. За час читання «Любові» в мене вони змінювалися часто. Я відкрив у собі й кілька давніх ран, які завдяки діям головних героїв допомогли мені усвідомити свою неправоту й поспішність, і страшенно злився на Анастасію, головну героїню, яка принесла себе в жертву чужому щастю. І її жертву довго не оцінювали. Та скільки б я не гнівався на світ роману, але в реальному житті знаю далеко не одну жінку, яка принесла себе в жертву й зламалася спочатку психологічно, а потім і фізично.

Надзвичайно імпонували мені в тексті цитати різних авторів, які доповнювали сюжет, давали підказку, як буде далі. Особисто для мене «Любов» Сані Малаш – це шлях самозцілення. Це можливість стиснути зуби й сказати собі правду. Сам на сам, мов перед дзеркалом, щоб разом із давніми образами з тіла вийшли всі нариви, запалення, зневіра, втома й навіть рак. Адже більшість хвороб – з розуму.
Роман вчить лікуватися, поважати шлях іншого. Так, тут багато любові. Але не «мила», а тої сокровенної, даної кожному з нас зверху. Тої любові, яка з покоління в покоління передається з молоком матері.

Я справді злився, читаючи книжку. Бо проживав, паралельно з розвитком сюжету, те, в чому не хотів собі зізнаватися.

Колись для мене стала потрясінням книга Конкордії Антарової «Два життя». Але вона написана вже досить давно (під час Другої світової війни, а вперше видана в 1993 р.) й розкриває нам шлях духовного розвитку. Сучасним продовженням світогляду К. Антарової для мене є О. Малаш, яка мов невипадково народилася 100 років потому.

В «Любові багато не буває» є й цитати І. Златоуста, М. Дочинця, І. Манжури тощо. Це лакмусові папірці, які показують нам, з якої «речовини» зіткана душа авторки. Я не уявляю, скільки життів потрібно було прожити, щоб знати мудрість причинно-наслідкових зв’язків, які так легко «іншим зором» бачать деякі герої. Але цей роман безповоротно змінює тих, хто готовий іти вперед і бути щасливим.

Страждання люди обирають самі, а в щасті їх на світ відпускає Бог.
Мій гнів під кінець роману затих. Я пробачив і відпустив кривдників тексту й своє минуле. Адже хочу бути здоровим та жити в мирі. Я лікувався, і цей роман – приклад якісної духовної медицини.

Якщо такі істини сповідуєте й ви, вам стовідсотково варто прочитати цей роман. Адже любові багато не буває, як і внутрішнього щастя, здатного змінити все довкола. І як не крути, більшість того, що ми маємо або чого не маємо, таки залежить від нас!

І насамкінець кілька улюблених цитат з роману:

«Про хороше треба думати. Тоді тебе ніяка бацила не здолає!»

«Мети досягти майже завжди можна – за умови, якщо ти ставиш її правильно…»

«Мені ще було б цікаво, – ділилася Аня, – що могли від цих занять узяти діти з обмеженими можливостями. – Ой, дорога моя, якби ж ти уявляла собі, які в них необмежені можливості».

«– Від чого найбільше страждають чоловіки вашого віку?

– Від порожнечі, яку не знають, чим заповнити».

«Відмінників не люблять. Тому вони й відмінні від інших. Не такі..»

«Головне – щоразу, коли лишаєшся наодинці з собою, пробуй давати відповіді на питання: хто я є?».

«Ніколи не нав’язуй людям свого бачення… Ще не відомо, хто з вас правий».

«Мало забрати хворобу… Треба ще заповнити її місце здоров’ям».

«– Який ваш головний девіз?

– Любові багато не буває».

«Я читав книжку Малаш і злився…».