Механічний годинник сучасної поезії.

12.10.2010

Поезія відображає час. Що­правда, по-різному. Для од­­них — це клепсидра із плином верліб­­рів. Для других — скрупульозно відточена рима піскового годинника. Комусь до вподоби сонячний — із його несталістю форм та ритму. Хтось у захваті від структурної «електроніки» слова або від документального хронометра занотованої дійсності.
«Абстиненція» Романенка — годинник механічний, із чітко сформо­ваними образами й просто секундним відхиленням від реальності. Увесь зміст поетичної збірки у всій повноті розкриває двовірш «Життя триває, /  / Любов буває».Адже частину поезій «Абстиненції» з повним правом можна поставити під заголовком:
«Життя триває…»

У ній життя «відтікує і відтакує» на кожній сторінці: минається, триває, ще буде тривати. Вірші Романенка — це дія. Майже неможливо знайти в них метафоричної описовості. Схоплена за «секунду» картинка має шанс тривати виключно в уяві читача.
Рима — як завод до механізму, чітко розгойдується маятник ритму: cпробуєш розігнатися… і просто вдаришся об жорстоку реальність: Ти не шукай щастя дурепо, /  / не шукай казкового міста: /  / щастя саме знайде тебе і, зірвавшись із цепу, /  / схоче загризти.
Разом з автором можна поміркувати над сенсом життя, на сторінках вкотре здійснити суїцид і вкотре народитися, щоб якось, ідучи вулицею, надибати паркан (ні, не те літугрупування, що його представником є сумчанин Романенко), а паркан особливий: із сотнями написів — /  / маленьких великих різних, /  / але завжди із однаковими словами: /  / ТУТ БУВ Я.
У цьому часі все вимірюють «хвилинники», а по закінченні сходять не в пекло, а «прямісінько в данте», тож варто захопити із собою ще якого-небудь Вергілія (для повноти ефекту). Та й, власне, про Беатріче не забути, бо ж…
«… Любов буває» —

підзаголовок другої частини «Абстиненції», який розкриває читачеві правду: життя і кохання — сектори одного циферблата. Так, любов буває, але якою? То проглядає зі старих фото, живе у віршах юної поетки, мило складає ручки, «як собака на сіні», а потім холоднокровно може вбити. Любов може сказати про щось із особливим шармом, без притиску та трагічності, легко й природно: дівчина, яка завжди ходить лише повз, /  / своїми парфумами /  / нагадує мені про ту, що колись /  / проходила не повз, /  / а наскрізь.
Але заразом у цій частині можна відчути таку «самотність з ускладненням», безвихідь і розчарування: Кохання — це три бажання, /  / які називайте смерть. У механічного годинника «Абстиненції» свої настрої. Від агресивного розбігу секундної стрілки «Тоді, коли я тебе кину», до сентиментального повільного поцокування хвилинної — «маленькій людині гірко».
Любов буває… а чи є? Кожен визначатиме це сам. Спонукає до цього й заохочувальна фраза: «Ця книга могла би бути присвячена саме тобі…» Тож є нагода наблизитися до стану цілковитого утримання від чогось (абстиненції), визначити, чи присвячена вона саме читачам, і просто прожити по секунді увесь шлях стрілки від першої сторінки до… Утім, вам і визначати те «до».