Артем Чех "Сині двері зліва".

26.11.2010

Артем Чех вирішив, здається, повернутись до стьобу, якщо ж його стьобна книжка "Киня" видається всім такою хорошою.

Попри те, він не залишає старих своїх "обжованих" тем – про чоловіка в жіночому середовищі , про стару жінку, про заміжню красуню, в яку закохується герой, і інших тем, що повторюються в нього з книжки в книжку.

В цій "знову стьбній" книжечці як завше відсутній сюжет, але є багато веселих і не дуже "приколів": смерть київського мера, і народні гуляння з цього приводу; засідання поетичного гуртка в лікарні; сантехнік Ніколай, котрий весь час (і вдень і вночі) дзвонить герою і чіпляється з розпитуваннями чи працює сантехніка, а потім – просто про життя; будинок на 16 поверхів, який належить весь одній власниці, бо вона – по черзі – доглянула пенсіонера з кожної квартири, і успадкувала житло, після кожного. Через ці "приколи" книжку принаймні можна дочитати до кінця, бо, хоч сюжету і нема, тобто "що буде далі" не цікаво, зате цікаво – який буде далі прикол.

Що до загравання з братами-митцями (охоронець в супермаркеті, що грає в шахи і називає себе "якимось доктором", прізвища Романко Галини Олегівни і Захарченко Олени Артемівни, вірш Богдана Горобчука) то вони, на жаль, занадто бліденькі і проминають в тексті так швидко, що не пильний читач і не помітить.

І ще - в книжці є багато дотепних сільских історія типу "районна кримінальна хроніка" або просто "сусідський собака". І зовсім би вони були чудові, якби не грубі ляпи, що допускає автор - так, наприклад, герой працював раніше педіатром в своєму селі, і в тут ніч, коли його наречену з'їли свині він працював у нічну зміну. Яка, цікаво, може бути нічна зміна у сільському ФАПі, котри в шість-нуль-нуль закривається і з усіма невчаними проблемами люди йдуть прямо до педіатра додому, бо в селі кожен знає де він живе?