Над новим романом письменниця працювала сім років!
Оксана ЗАБУЖКО: «Музей покинутих секретів» – роман про минуле, яке не минає»

Літературний світ дочекався появи нового роману відомої української письменниці Оксани Забужко (на фото) «Музей покинутих секретів», над яким вона працювала цілих сім років. На свято з такої нагоди до авторки завітали і політична, і інтелектуальна еліта. З уродинами роману Забужко привітали перша леді України Катерина Ющенко, голова Державного галузевого архіву СБУ Володимир В’ятрович, політики Юрій Єхануров, В’ячеслав Кириленко, а також Євген Сверстюк, Дмитро Павличко, Віра Агеєва, Дмитро Стус, Андрій Курков, Тіберій Сільваші... Фоном для вечора-презентації в одній з мистецьких кав’ярень Києва стали фотоматеріали з історії УПА, повстанські пісні у виконанні Тараса Чубая та художнє читання фінального фрагменту роману актрисою Галиною Стефановою.

«Музей покинутих секретів», виданий видавництвом “Факт”, - це 832 сторінки синтезу письменницької і дослідницької роботи, наповненої зсередини не просто авторським спогляданням чужих доль та історій, а й співпереживанням їх. “Важко говорити про книжку, яка ще вся у тобі, а ти – в ній, - розповіла кореспондентові «ВЗ» Оксана Забужко. - Позаду сім років (із перервою на написання Notre Dame d’Ukraine) життя зі своїми героями, які за цей час стали для мене членами родини. Ти їх упізнаєш на вулицях, у літаках... “Музей...” почала писати у 2002-му. Зі свого попереднього досвіду, вже змирилася з тим, що пишу довгограючі книжки. Цього разу написала те, що завжди хотіла написати. Це той світ, який я завжди хотіла створити на папері, який жив у мені, мучив мене ще задовго до “Польових досліджень...”. Перший ключ до майбутнього роману з’явився у моєму поетичному циклі “Нічні метелики”, який написала ще у 1980-ті. Писати такий товстий роман – цікавий процес. Якщо резюмувати коротко, то це - роман про любов і смерть. Чи так: про минуле, яке не минає, а продовжує жити, впливати на наше життя, причому без нашого усвідомлення і навіть знання про це минуле. Яким чином мертві дають нам знати про себе. Як вони приходять у наші сни, переставляють нас як фігурки на шахівниці. Яким чином любовна історія героя й героїні є продовженням любовної історії, яка урвалася 60 років тому у повстанському бункері... Знищені проекти, життя, задуми, любові, ненароджені діти... Усе це не витирається, не зникає, а продовжує існувати в невидимому полі і раціонально незрозумілими способами формувати наше життя. Простежую це на дистанції трьох поколінь. Важко сказати який жанр роману. Сімейна сага? Але у романі є члени однієї родини, які навіть не знають одне про одного. У “Музеї...” – троє оповідачів, зокрема, сімейна пара (журналістка і колишній фізик, який у 1990-ті став бізнесменом, зайнявшись торгівлею антикваріатом) та вояк УПА, який з’являється їм у снах... Сюжет заплутаний, у ньому кілька ліній, які переплітаються, підсвічують одна одну».

Провідна метафора книги, а заодно і ключ до її розуміння - «секретики» пам’яті - гра, добре знайома багатьом дітям («закопаний скарб»), як символ захованих у часі уламків доль, що виринають у минулому, теперішньому, майбутньому і змінюють їх. У романі знайшлося місце й історичному детективу, і соціально-психологічній драмі, і містичному трилеру. Його події охоплюють три покоління, шістдесят років української історії - від осені 1943-го до весни 2004-го. Там є доба УПА і Сталіна, шестидесятників, період незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, мафіозного капіталу... Українська історія крізь сторінки роману постає живою і зрозумілою. “Музей...” забрав у мене набагато більше часу, ніж сподівалася, - зізнається Оксана Забужко. - На те були й об’єктивні причини: мусила переорати гори матеріалу. Його вистачило б на десяток дисертацій. Крім того, була маса справжніх польових досліджень, поїздок, десятки годин записаних інтерв’ю з людьми, багато з яких уже відійшли... Список подяк у романі - довший, аніж будь-яка передмова чи післямова».

Незабаром роман Оксани Забужко зможуть оцінити не лише україномовні читачі. Завершується підготовка до друку німецького видання, яке вийде наступного року у видавництві Droschl. Тривають також переговори з видавцями Польщі, Росії, Голландії, Швеції, Угорщини...

Коментар для «ВЗ»

Костянтин РОДИК, літературний критик

«Музей покинутих секретів» - хороша книжка бодай тому, що її написала людина, яка не робить халтури. Два дні тому цей роман «оселився» у мене на столі. Цей твір, безумовно, вплине на український літературний процес і, як і будь-яка хороша книжка, покращить його. Оксана Забужко перегнула палицю, змусивши читача чекати на цей роман майже 10 років. Це має позначитися на його успіху, бо за цей час з’явилося нове покоління читачів, яке не пам’ятає, який ажіотаж у свій час викликали «Польові дослідження з українського сексу».

Обсяг роману не малий - 830 сторінок. Але на те люди й ходять до школи 12 років, щоб уміти читати не лише бульварну газету, а й великий роман. Останній роман Дена Брауна - 600 сторінок, Стівена Кінга – 700 з хвостиком. На Заході такий обсяг нікого не дивує і від книжки не відлякує. Так само як й історичне наповнення. Це тільки так звані молоді письменники, бачення історії яких завершується першим пубертатним досвідом, певною мірою призвичаїли українського читача, що історичні дослідження у книзі – недоречні. Оксана Забужко йде іншим шляхом. Її книжка впливатиме на історичну свідомість читачів.

Оксана ЗАБУЖКО: «Музей покинутих секретів» – роман про минуле, яке не минає».