Масову літературу, незважаючи на умовність цього поняття в українських реаліях, можна уявити собі в’єтнамським бамбуковим будиночком, що стоїть над каламутною водою на кількох опорах. Одна з них – Ірен Роздобудько, на творчу біографію якої можна орієнтуватися авторам, які хочуть підкорювати не вічність і випускників кафедри філології, а так звані широкі верстви населення.

У створенні популярних серед жіночої аудиторії романів Роздобудько допомагає робота у глянцевому виданні, причому в його довгограючому варіанті з претензією на белетристику. «Караван історій» дає жінці сентиментальні сюжети з життя, які можуть залишатися актуальним чтивом навіть упродовж кількох років. Беручи до рук такий журнал зі столика в перукарні, жінка не звертає особливу увагу на рік і місяць видання, головне – захопливі біографії Кюрі, Каплан чи дружини Ейнштейна, викладені у псевдо-літературному форматі.

Таке враження, що у Роздобудько робочий редакційний матеріал ніколи не залежиться без діла. Скажімо, «Зів’ялі квіти викидають» - історія про долю колишніх акторок (до речі, життя притулку колишніх акторів – популярна «фотосторі», яка доволі часто зустрічається на сторінках глянцевих видань). Характери персонажів ніби списані з Тетяни Окуневської та Любові Орлової, у розмовах постає образ ідеальної жінки – Коко Шанель, основний настрій роману – мелодраматичний і повчальний.

Роздобудько давно налагодила зв’язок із телевізійним світом і навіть проводить майстер-класи для майбутніх сценаристів, адже має досвід чотирьох кінострічок, знятих за її текстами. Тож якщо «масовість» літератури не досягається накладом книжки, її можна компенсувати за допомогою універсального засобу – телебачення. Дуже ймовірно, що і свій новий роман «Перейти темряву» Роздобудько перетворить на кіносценарій, адже і в нинішньому вигляді він прочитується як фільм із динамічно змонтованими сценами.

Згідно з канонами американських стрічок про маніяків, коріння злочину слід шукати в дитячих травмах. Українські маніяки ні чим не гірші від зарубіжних, тому розповідь починається з історії про хлопчика Міккі. Не кожен із тих, хто в дитинстві відривав крильця трутням і пускав комах політати на ниточці на уроках біології, став збоченцем і вбивцею. Однак для загострення сюжетної лінії захоплення Міккі препаруванням метеликів і дрібних тваринок авторка доводить до загадкової одержимості. Брак материнської уваги і пристрасть до вивчення комашиних нутрощів – простенький рецепт вирощування садиста. Одного вечора семирічний хлопчик «допомагає» матері випасти з вікна, і хоча виникає багато технічних питань щодо цієї ситуації, однак для драматичного сюжету – саме те, що треба. Хлопчика виховує мамина подруга Льоля, вона ж згодом стане коханкою і бізнес-партнеркою Міккі, який у дорослому житті називатиметься Дмитром і в буквальному сенсі полюватиме на жінок. Для дужчого мелодраматичного ефекту Роздобудько вдається до символічного повтору: у фіналі роману Дмитро випадає з вікна сьомого поверху, як і його мати.

В сюжеті з’являється Марта, яка спокушається модним мобільним телефоном, забутим у примірочній дорогого бутика. Це випадкове придбання спонукатиме Марту розслідувати справу зникнення власниці телефону і згодом допоможе викрити таємницю маніяка. Слід сказати, що бутики й мобільні досить кумедно поєднуються в голові героїні з наївними мріями про життя в сільському раю: «Від чого вони тікають до міст, подумала вона, чому їм не сидиться в такому садку? Чому дають загинути бібліотекам і клубам, до яких ходили в юності, чому не народжують дітей тут – серед спокою і тиші. Їдуть годувати себе ілюзіями». Це і є головною проблемою роману Роздобудько, у якому спорадично прорізується гуманістичний і пафосний голос авторки на тлі доволі примітивного художнього світу.

Від самого початку читача готують щонайменше до психологічного трилера «Мовчання ягнят», і деякі передумови для цього є, навіть розчленування юної бомжихи, про що дізнаємося з побіжних деталей роману. Але бажання висвітлити соціально значущу тему торгівлі жінками змушує авторку переключитися на режим серіалу «Вулиці розбитих ліхтарів», де чесний і порядний хлопець викриває синдикат работорговців. Причому робить це без жодного пострілу – лиходій сам вистрибує з вікна.

Напевно, краще дочекатися фільму, який називатиметься якось на кшталт стрічки Іоселіані – «Полювання на метеликів». Він не займе багато пам’яті в комп’ютері, а от книжкову полицю можна поберегти для чогось іншого. Втім, це не стосується читачів, у яких завжди знайдеться місце для підшивки «Каравану історій». Немає сумніву, що вдячні жінки згодом напишуть авторці: «Спасибі, що зачіпаєте таку важливу для України проблему!».
Журнал "Шо", вересень 2010

Ірен Роздобудько, "Перейти темряву".