Перейти темряву… Ви… Наважитесь?...

20.12.2010

Герої останнього детективу Ірен Роздобудько спробували. Але, як і у житті, пощастило всім по-різному.

Роздобудько – і журналістка, і письменниця, і поетеса. Зараз – головний редактор у журналі "Караван історій. Україна". Автор дуже плодовитий. Вона як бджілка, що постійно збирає «нектар» у своїй голові, а потім перетворює його у «мед» української літератури. До речі, до переїзду у Київ, 1988 року, писала російською. Але, як сама каже, після цього відчула, що українською писати цікавіше. Особливістю її письма є те, що вона не обмежує себе рамками одного стилю чи жанру. Для кожного читача знайдеться щось цікаве. Декілька робіт вже отримали винагороди наконкурсі "Коронація слова". За декількома сценаріями вже знято фільми. І навряд чи це кінець.

«Перейти темряву» – детектив, який дуже легко читати. Не зважаючи на те, що Роздобудько проти поділу літератури на чоловічу та жіночу, його можна охарактеризувати, як актуальний саме для жінок. Адже, це не «бондівський» екшн, з погонями та стріляниною. Акцент робиться на делікатні питання, які навряд чи залишать більшість дівчат байдужими. Самі слова «тридцятирічна незаміжня», викликають неприємне схвилювання у душі молоденької дівчини (якщо ви, звичайно, не самостійна, незалежна леді, котрій чоловіки взагалі не потрібні). Всім хочеться зустріти свого принца на лімузині, з віллою на Канарах та постійними процентами на рахунку у швейцарському банку. Навіть «стальній», незалежній леді буде приємна увага такого, здавало ся б, ідеального чоловіка. Не кажучи вже про молодих дівчат детективу, котрим таке щастя звалилося на голову невідомо звідки… Звісно хочеться. Але є маленький нюанс, про який, чомусь, часто забувають – реальність.

Текст подається чергуванням декількох сюжетних ліній, що потім складаються в єдине ціле. Ми не даремно згадали, що Ірен Віталіївна пише і сценарії. Розгортання подій можуть дещо нагадати перегляд фільму: один фрагмент, потім другий, третій, знову перший, третій, ліричний відступ на думки та переживання головного героя, другий… Сюжетні лінії переплітаються, розкриваються одна в одній, заходять в глухий кут… Повертаються і знову вливаються назад, продовжують «шлях», вимальовуючи суцільне полотно. Але саме через таку розкиданість, може бути дещо складно скласти ці окремі «кадри» в цілісну картинку. Зібрати все до купи, та ідентифікувати зміст із назвою. Зрештою, все стає зрозумілим після прочитання останньої частини детективу. Ірен, через героя твору, пояснює все так, щоб ми могли зіставити все у хронологічному порядку. Тому тим, хто має звичку спершу читати останні сторінки книги, раджу цього разу потерпіти.

«Перейти темряву» легко читати навіть тим, хто не захоплюється українською літературою. Не останню роль у цьому відіграє майстерність володіння словом авторки. Тож, якщо хочете трохи відволіктися від буденних справ і зануритися в інтригуючий світ переживань – сміливо беріть до рук цю книгу.