погляд №1
За визначенням самої авторки - це психологічна драма, тобто під зовнішнім "всегараздом" вирують несамовиті порухи душі. Занурюючись в сторінки, плавно переходжу від співчуття героям, до копирсання у власному мікрокосмі.

"Люди - ви вільні!" Вони повсякчас нам це кажуть, а ми вперто продовжуємо шукати собі все нових і нових оков. Ось і Денис знайшов. Переповнений юнацькими мріями, він шукав слави і визнання. А знайшов її трохи божевільну, загадкову, оманливу. Її образ ніколи не міг зібрати докупи - в пам`яті виринав то чарівливий голос, то благородні рухи, то стрункий аромат парфумів, або звабливий обрис обличчя спалахував від вогника запальнички. Вона і стала хворобою на все його життя. Нездорове кохання породило недугу, яка не вщухала, а лиш прогресувала протягом двадцяти років.

Він би неодмінно перетворився на закінченого маніяка-фетишиста, якби не... янголятко. Бо з ким же, як не з янголом можна одружитися після першого ж дня знайомства? З Лікою було легко й прозоро і щасливо... до того часу, як не з`являлась її мати - та сама загадкова і оманлива, якою був одержимий з юності! Тендітна й свята дівчина Ліка із зеленими очима все розуміла і залишила свого недолугого чоловіка. Ні, вона не кинула його, не втекла до іншого - надто підступно і надто по-людськи. Ліка з`явилася в його житті, щоб врятувати від одержимості, вилікувати. Прийнявши на себе весь тягар Денисових думок, переживань, очистивши його душу, розірвавши окови, ангел загинув. Ліка перетворилася на тварину, щоб не мислити і не розмовляти. Із собачою покірністю ходила вона від оселі до оселі, поневірялась, витримувала побиття, прокльони, жорстокість. Проте сама цього не помічала, бо ангел знову відродився в ній. Ліка випромінювала добро і благодать.

Ким би вона не назвалась: Лікою, Анжелікою чи Енжі, де б не жила: в Україні, Чехії або Америці, скрізь люди хочуть щастя. Всі всотують її божественне світло.

Про що ж ця книга? напевне, про втрачені можливості. Але ми ставимо забагато питань, вимагаємо відповідей, уваги до себе, любові... Загрібаємо обома руками - "моє!..." Та, натомість, нічого не повертаємо, засліплені власною величчю, оглушені потоком безглуздих слів, захлинаємось від жаги ще більшого. Зрештою, ледь не вибухаємо і знов потребуємо, вимагаємо порятунку. А чи всі б погодились на зцілення ціною життя янгола?

Тож, давайте будемо обережними і уважнішими до відірваних ґудзиків а раптом - це послання з небес?

Ольга Коломієць

погляд №2
Роман "Ґудзик" авторки Ірен Роздобудько у 2005 році отримав першу премію всеукраїнського конкурсу "Коронація слова". Загалом дії роману розгортаються не тільки в Україні, але й в Росії, Чорногорії та навіть в Америці. Перша сюжетна лінія розпочинається у 1977 році. Денис - головний герой, студент першого курсу кінофакультету, після вдалих іспитів вирушає до Карпат. Під час відпочинку в горах вісімнадцятирічний юнак нестямно закохується у загадкову незнайомку, доля якої виявляється дуже цікавою та насиченою подіями. Між ними спалахує хвилинна пристрасть. Зрозуміло, що в їхніх відносинах немає майбутнього. І, якщо для Єлизавети це було скороминучим захопленням, то для Дениса його перше кохання перетворюється на єдиний сенс буття, а спогади і сподівання заповнюють всю душу... Минуло майже двадцять років, але думки про цю незвичайну жінку не дають спокою Денису. Несподівано для себе він зустрічає Ліку - юну дівчину, відверту та безпосередню, яка щиро закохується в нього. Денис вирішує нарешті віднайти сімейне щастя та пропонує їй одруження. Але… виявляється, що Ліка - донька Єлизавети, тієї жінки, через яку він і досі страждає. Життя Дениса перетворюється на суцільний жах, божевілля, яке неможливо припинити, навіть сказавши правду обом...

Це лише початок твору, і, хоча на перший погляд може здатися, що сюжет роману подібний до більшості мексиканських мильних опер - нерозділені почуття, раптові зустрічі, іронія долі - чим далі, тим більше замислюєшся над такими філософськими екзистенціальними проблемами на кшталт сенсу життя, любові, зради, самотності. Як часто ми не цінуємо, те, що маємо поруч з собою, а починаємо тільки тоді, коли усвідомлюємо біль втрати? Чому ми несвідомо ігноруємо ті важливі знаки, які доля час від часу подає нам? Чому завжди прагнемо змін, не розуміючи, що справжнє щастя зовсім поряд - варто лише уважно придивитися та спробувати помітити його? Можливо, цей твір про дещо з життя янголів - небесних створінь, уособлень святості, які випадково потрапили на нашу землю, маючи на меті несвідомо змінити щось у ній, додати більше світлих чистих барв до нашого суворого та іноді такого егоїстичного життя...

"Ґудзик" є дійсно гостросюжетним твором, в який хочеться заглиблюватися, не зупиняючись. Мабуть, мала рацію сама авторка, коли казала: "Фантазуватиму так, щоб хтось, читаючи, спалив чайник…" Можливо, цей роман і не є таким детективно-пригодницьким, як попередні твори Роздобудько, проте він має свою "родзинку" - цікавий, по-перше, своїми психологічними моментами. Варто читати тим, хто втомився від абстракції, сюрреалізму та ненормативної лексики в українській літературі.

Юлія Рущенко

Два різних погляди на книгу Ірени Роздобудько "Ґудзик".