Застібнуті почуття. Про роман „Ґудзик” Ірен Роздобудько.

20.12.2010

Коктейль із майже фанатичних почуттів, болю, туги, пристрасті, тихого „до”вічного кохання, янгольської, дитячої наївності, чистоти душі та гри свідомості. Психологічна драма, як сама охарактеризувала авторка. „Смачний” зразок сучасної української літератури. Роман „Ґудзик”.

Головний редактор журналу „Караван історій” в Україні, переможець Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова”, лауреат міжнародної премії ім. Юрія Долгорукого – усе це авторка. Колись вона дарувала свято в образі Снігуроньки, працюючи в однойменній фірмі. Нині її ім’я шановане й відоме не тільки в професійних колах: Ірен Роздобудько.

Композиційно – це роман із двох книг та епілогу. Але диспути щодо жанрової характеристики, поширеності епітетів та влучності художніх прийомів я б воліла лишити фахівцям-літераторам-критикам. Власне, це ж їхній хліб. А разом із вдячним читачем зосереджу увагу на емоційній стороні твору.

„Ґудзик” – роман життів та ролі почуття в цих життях. Незвичне для заданого жанру порпання в психіці та нерозчленування по поличках душі звичних речей. Це той випадок, коли абстрагуватися від героїв та змальованого світу вкрай важко. Бо все близьке і, на перший погляд, зрозуміле. Незмірний, як світ, біль від зради в коханні близький 17-річним, світоглядний катарсис – людям, що відбулися в житті, але врахуйте, що це все не те.

Відчуття плинності часу – частина життя кожного з нас. Тож волею-неволею тонкою ниточкою розмотуєш клубок сюжету разом із героями. Перед очима поволі пропливають мальовничі Карпати, „Божевілля” (фільм талановитої та rozdobudko_gudzykнепочутої), стародавнє містечко в Чорногорії, „три пори року в шибці за один день”. Проживаєш тугу-манію-ману за „жінкою, що немов вода”, мовчазну безвихідь душі та її новонародження, запізніле розуміння втраченого як найдорожчого, свого.

Обрамлення, відомий художній прийом, тут може зіграти з читачем нервовий жарт: від другої до останньої сторінки намагаєшся вловити сутність слів: „Я померла 25 вересня 1997 року…”, – написаних ще нібито живою людиною. Нагадує „Ніжність” Анрі Барбюса. А фінал „Ґудзика”, по-своєму болючо-трагічний, стверджує життєву філософію кожного з головних героїв.

Ви знайдете у творі для себе не тільки близьке чи одвічне, зі сторінок роману до вас промовлятиме життя. Можливо, такого його виміру ви ще не бачили. Можливо, бачили, але відмовлялись усвідомлювати такі прості й трохи прикрі навколишні закони. Із прочитанням „Ґудзика” ви відкриєте себе та світ довкола по-новому. І хто зна, яке янголятко з цього роману стане Вашим.