У супермаркетах завелися красуні й бандити.

28.12.2010

Дмитро Бондаренко виявив потенціал оригінальності простої людини

Молодий письменник Дмитро Бондаренко одного разу відмовився од стандартної схеми діяльності сучасного письменника: видання, промоція, розповсюдження книг — все це він робить сам. Переважну кількість своїх книжок продає особисто — на форумах, виставках, під час виступів, навіть на вулиці у своєму рідному Дніпропетровську. І досить успішно. Чоловік має постійних покупців і прихильників, кількість яких невпинно зростає — не в останню чергу тому, що за цією клопітною справою він встигає писати нові книжки.

Зовсім недавно Дмитро Бондаренко випустив у світ повість “Красуні і бандити”, що вийшла друком у дніпропетровському видавництві “Дніпро-VAL”. Автор не претендує на “високочолу” літературу, хоч і добре на ній знається. Пише гостросюжетні детективні історії. Місце дії — Україна, Дніпропетровськ, а герої — звичайні люди, серед яких живемо і котрими є самі. Виявляється, цікаві історії можуть траплятися не тільки в Америці з усілякими Джонами, Джеками та Джесіками, а й у нас, з нашими рідними Танями, Юрками та Семчуками.

Не сказати, що “Красуні і бандити” — карколомна і масштабна оповідь. Тут ніхто не рятує планету з космосу, не запускає глобальних комп’ютерних вірусів у інтернет, не тероризує уряд Сполучених Штатів. Усе відбувається навколо банального супермаркета, в якому працюють персонажі книги Бондаренка. Це робить історію хоч і приземленою, зате рідною, своєю. Читаючи “Красунь і бандитів”, розумієш, що цей начебто нічим не визначний Вася — цікавезний чоловік! Книга ніби розкриває потенціал оригінальності простої людини.
Сюжет її відточений, добре продуманий, без “ляпів”, недомовок, “бога з машини”. В ньому є все для приємного читання: несподівані повороти, характерні персонажі, інтрига, ліричні відступи. Книжка читається легко й невимушено. Часом трапляються дуже цікаві спостереження за життям, які ніби прямо й не стосуються сюжету, зате демонструють уміння автора не тільки дивитися, а й бачити.
Іноді це бачення автора можна назвати навіть трагічним: “Стомлені за день, вони майже не розмовляли між собою. Неспішно потягували пиво і насолоджувались уже тим, що нарешті не треба нікуди бігти, нічого не треба тягати, а можна просто спокійно посидіти. І в цьому своєму бажанні спокою ці ще зовсім молоді люди були дуже схожі на яких-небудь літніх, стомлених життям пенсіонерів...”

Має книга й недоліки. Головний з них — брак редагування. Очевидно, принципова самостійність автора у виданні своїх творів дається взнаки: повість надруковано в авторській редакції. Деякі помилки помітить лише професійний редактор, але є й такі, що побачиш і неозброєним оком. А втім, це можна не лише пробачити, а навіть вважати плюсом, адже книжка репрезентує живу народну мову, а не мертву літературну норму.