Очима вбитих ворогів.

25.01.2011

«Червоний борщ» Олеся Бережного – книжка доволі цільна своєю наскрізною ідеєю: показати українців очима вбитих ворогів. Квінтесенція цього – пронизлива думка одного з них: «Щоби не лишалося жодного сліду від мого перебування на його землі».

В автора добрий стиль, знання побуту, мови і мовних стихій, він майстерно вибудовує свою художню реальність, аж так, що ніколи не знаєш, коли він кепкує, а коли говорить насерйоз. Мабуть, то і є постмодернізм. Не знаю.

Знаю інше – така література приносить насолоду. Це література здорової нації, що показує себе сильною і яка діє за глибинною логікою виживання себе самої.

Народний гумор («язик у роті, як чорт у болоті», «як пана повісять, ще три дні перед ним шапку знімай – бодай часом одірветься», «галу-балу, а свині в ріпі», «нехай тому трясця, кому війна щастя»), сентенції («Глибока вода тихо пливе. Тиха вода греблю рве. Чий берег, того й вода», «Як люди зовуть, так і відкликаюся», «Учила мене трояка біда: сирітська, рекрутська і хлопська», «Молодий вмерти може, а старий мусить», «не старе мре, а достигле»), художні деталі («намулисті луки», «окадькуватий боровик», «тирхатої бузини», «шарлахово-кармінові яблука»), експресія художнього мислення («відчував себе ображеним, розгубленим, обуреним і розлюченим», «закортіло свіжої остуди», «відчув несподівану прохолодь у грудях», «з мене випурхнув увесь дух», «Жодних перешкод для мене, безтілесного, більше не існує. Лише гадки гадаю, та вже сам є нічим іншим як власною думкою», «дзвінке небо враз увірвалося в легені», «був сповнений жаху, жалю, образи й огиди») та й просто соковиті речі («ураз доїли останні окрушини, дрібки, ламанці й ошимки харчу», «Радше виглядала тепер брудним лахміттям. Рядюгою, дрантям, ганчір'ям, фурфаттям, цундриною») приносять читачеві добру поживу для розмислу.

Кожен герой з українського боку – характер. Кожен герой з ворожого боку – так само, але чогось йому посутнього не вистачає. Ворогами є і свої, коли відступаються від свого, і їх чекає одна кара від всесильного Бережного – смерть.

Від «Тарасової ночі», що вивершує книжку – двояке враження. Неприємно, що український урядовець підтирається «Кобзарем», але що ж – його чекає смерть, і за це теж.

Що далі напише Бережний – не знаю. Але це має бути не самоштампування погребальних новел. Тут він себе вичерпав до самого дна.


Роман КУХАРУК