|
31.01.2011
Рецензія на книжку:
М.Зарічний. Вербалізація верболозу : збірка віршів
3
Серед моїх добрих знайомих – чимало таких,
хто має безпосередній стосунок до педагогіки, на-
вчання і виховання своїх і чужих дітей. Та один з
них – особливий. Цей чоловік займається багать-
ма речами. З обкладинки його поетичної книжки
«Вербалізація верболозу» можна довідатися, що
він придумує свої вірші «у час, вільний від писан-
ня математичних статей і монографій, численних
домашніх обов’язків, читання лекцій у різних уні-
верситетах, спання, кулінарних вправ, поїздок,
головування на важливих і не надто засіданнях,
читання творів інших поетів, блукання в Інтерне-
ті, ходіння на каву, заглядання в орфографічний
словник з метою знайти помилку в чужих творах,
виховання великих і малих дітей, телефонних
розмов, пошуків окулярів, роздумів про сутність
буття, десублімування, бренькання на гітарі, де-
пресій, слухання пісень своєї молодості (продо-
вження буде)...»
Це Михайло Зарічний, декан мехмату Львів-
ського університету, професор, доктор наук... У
книжці 135 сторінок віршованих текстів – тради-
ційних і експериментальних, римованих і верлі-
брів, вправних і не зовсім, написаних з натхнення
і дещо штукарських, багато присвят і епіграфів...
Але все це дуже відверто, і всюди видно розум ма-
тематика і серце поета:
ГЕОМЕТРИЧНЕ
нанизати слова на лінії рядків
і впакувати їх у прямокутні строфи
вдавалося мені я почувався профі
коли писав про те що сам не розумів
***
жінки нас звичайно люблять
пристрасно і недовго
а коли перестають любити
ми стаємо для них речами
і тоді якщо річ потрібна
то її залишають для себе
стирають щодня порох
якщо треба то і ремонтують
мало не забув а це важливо
що при цьому оформлюють
довічне право власности...
***
90% усіх справ становлять рутину
на 10% решти бракує часу і хисту
тому переважно рутина наповнює кожну днину
отак і живеш від листопаду до падолисту
Михайло Зарічний, наскільки мені відомо, не
інтегрований у ті чи інші літературні кола, та це
не заважає йому читати авторів, яких він сам собі
вподобав, і писати, що йому пишеться. А це мо-
мент свободи, принаймні читацької і творчої, чого
бажаю вам і собі.
Ярина СЕНЧИШИН
(Джерело:
postПОСТУП #6(26) червень 2008 р.)
|
