15:50 6 листопада 2009 року

Сергію, не відчуваєте ностальгії за дев’яностими?

Ні, не відчуваю. Ностальгія взагалі не дуже здорове почуття, яке свідчить, очевидно, що в тебе не все гаразд із теперішнім, якщо ти з такою увагою ставишся до часу минулого. У будь-якому разі в мене більше тепла та ніжності викликають 80-ті, ніж 90-ті. Дев’яності були не надто приємним часом для написання віршів, проте й не найгіршим. Час як час, лише світло часто вимикали.

Як Ви ставитеся до літературних ґенерацій і яку роль у Вашому творчому становленні відіграли дев’ятидесятники?

Доволі критично ставлюся. По-моєму, це взагалі штучний поділ – на ґенерації. У моєму «творчому становленні» значно вагомішу роль відіграли «вісімдесятники» і поети «Розстріляного Відродження», ніж ровесники. Хоча ровесників я щиро люблю, це було прекрасно – входити з ними до «великої літератури» чи до того, що ми вважали за «велику літературу». Хоча дивно: якось із цього нашого середовища не вийшло нічого цілісного – в світоглядному чи суто літературному сенсі, як це було, скажімо, з нашими попередниками. Можливо, справді зовнішні обставини виявились, сильнішими, багато хто зламався і відійшов убік, багато хто просто замовк. Мені загалом здавалося, що вже після нашого досвіду нікому не захочеться ділити поетів за поколіннями. Проте, видно, так усім зручніше.

Цьогоріч у видавництві «Фоліо» вийшли аж дві Ваші поетичні книжки – «Ефіопія» і «Лілі Марлен». З чим пов’язана така продуктивність і на які ще новинки від Сергія Жадана може очікувати читач?

Не знаю, мабуть, продуктивність пов’язана із внутрішньою рівновагою, яка приходить із віком. Коли написання віршів приносить щоразу більше задоволення. Очікувати слід, сподіваюсь, наступних книжок. Тепер я пишу роман, дуже розраховую видати його наступного року.

А спільний проект із «Собаками в космосі» матиме продовження?

Так, безперечно. Лише не знаю, яке саме, але продовження напевне буде. Власне, мені в якийсь момент здалося, що можна вже й закрити цей проект, проте після наших карколомно-феєричних виступів у Німеччині та Австрії було б несправедливо все це так завершити. Думаю, якщо ми зупинимось, нас не зрозуміють.

Чи погоджуєтеся Ви із твердженням Наталки Білоцерківець, що українській літературі бракує добрих романістів?

Їх бракує не лише українській літературі, їх узагалі бракує. Але українській літературі – особливо. Зрештою, не лише романістів.

Стан української поезії викликає більше позитиву?

Ви знаєте, це дуже суб’єктивно, але в мене поезія взагалі викликає більше позитиву. У нас багато гарних поетів – і старших, і молодших. Я більше читаю старших, часто – тих, хто вже помер. Але живих так само люблю.

Як Ви ставитеся до нещодавніх подій в укрсучлітпроцесі, пов’язаних із цензурою? Маю на увазі випадки з Ульяненком та укладачами антології «120 сторінок Содому»?

У нашому суспільстві багато проблем. До певного часу їх ніхто не помічає, здається, що все гаразд, і проблеми ці не такі вже й серйозні. Але вони ніде не зникають, і варто лише зачепити якісь дражливі теми, пов’язані з мораллю, релігією, та навіть політичними переконаннями, як добрий український народ перетворюється на агресивний совковий натовп із купою комплексів та внутрішніх протиріч. Найгірше те, що ближчим часом навряд чи що зміниться. Хіба що в гірший бік. Зрештою, письменник завжди має бути готовим до того, що деякі читачі його будуть ненавидіти.

Ви особисто стикалися з чимось подібним?

Так, постійно. Хоча не можу сказати, що звик до цього. Кожного разу викликає щире подивування чиясь агресія. Здавалося б, не подобається – не читай. Але український читач зазвичай надзвичайно вразливий та безкомпромісний, він, як правило, краще за всіх письменників, разом узятих, знає, що, як і коли потрібно писати. А чого писати в жодному разі не можна. Але інших читачів у нас немає, тож потрібно якось домовлятися з цими.

Піар важливий для літератора чи, якщо твір вартісний, він обов’язково знайде свого читача?

Піар не має до літератури жодного стосунку. Це загалом слово-паразит, яке бажано не вживати взагалі. Щодо вартісних творів, повністю з Вами згоден – свого читача вони завжди знайдуть.

Але ж Ваші книжки і проекти активно рекламуються в усіх ЗМІ. Хіба це не піар?

Та ну – рекламуються обкладинки й прізвище автора. Як правило, про зміст книжки взагалі не йдеться. Я не проти реклами, просто я кажу, що до літератури (себто, до написаного тексту) це не має жодного стосунку. Це речі, які між собою рідко пов’язані.

Ви активно перекладаєте з іноземних мов. Які, на Вашу думку, найістотніші проблеми у сучасній перекладацькій практиці в Україні?

Перерваність традиції класичного українського перекладу, часто – відсутність серйозного і цілісного підходу до проблеми художнього перекладу. У нас переклад щоразу частіше ставлять на потік, видавництва замовляють переклади грубих томів за короткий термін не надто фаховим перекладачам. У принципі, з цього може бути багато шкоди. А може й не бути.

Із перекладеного Вами що можете порекомендувати українській читацькій авдиторії?

Незабаром у видавництві «Фоліо» має вийти книжка вибраних віршів польського поета Марціна Свєтліцького. Перекладали ці вірші Андрій Бондар, Остап Сливинський і я. Ось цей збірник особливо рекомендую – як на мене, це надзвичайно цікавий автор, на жаль, мало знаний у нас.

Цьогоріч на Форумі видавців у Львові Ви представляли двох іноземних авторів. Якими були їхні враження від України і літературного життя у ній?

Вони, здається, були приголомшені тим, що і як у нас відбувається. Думаю, в них тепер буде певне ідеалізування літературної ситуації в Україні, що, мабуть, не дуже добре, проте і не найгірше. Просто в їхньому випадку все дивним чином збіглось – фантастичні виступи, плюс дивовижна атмосфера львівського форуму видавців. Справді, могло скластися враження, що в Україні поетів носять на руках і цитують на вулицях. У будь-якому разі цей проект зі швейцарцями, як видається, може мати продовження у вигляді книжки та повторення виступів. Усе може бути.

Які перспективи української літератури за кордоном?

Вони віддзеркалюють стан і перспективи української літератури в Україні. Потрібно давати собі раду тут.

І наостанок побажання читачам від Сергія Жадана.

Побільше уваги, поменше категоричності. Побільше читайте класики, скоріше зрозумієте сучасників.

Сергій Жадан: «Письменник завжди має бути готовим до того, що деякі читачі його будуть ненавидіти».