У статті розглянуто особливості трактування постаті князя Святослава через призму соціальних кодів, а також в контексті сучасної масової літератури (роман С.Батурина "Охоронець") Ключові слова: соціальний код, художня інтерпретація, масова література, літературний конкурс, бестселер.
Волошук Л.В. СОЦИАЛЬНЬШ КОДЬІ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ ИСТОРИКО-БЙОГРАФИЧЕСКОЙ ФИГУРЬІ СОВРЕМЕННОЙ МАССОВОЙ ЛИТЕРАТУРОЙ (ПО РОМАНУ СЕРГЕЯ БАТУРИНА "ТЕЛОХРАНИТЕЛЬ", ТРЕТЬЯ ПРЕМИЯ В КОНКУРСЕ "КОРОНАЦИЯ СЛОВА" 2002 Г.) / Киевский университет имени Бориса Гринченко, Украина.

Останнім часом змінилися оцінки щодо масової літератури і вже частіше її визначають як літературу успішну, читабельну, популярну тощо; спостерігаємо появу наукових напрацювань Т.Гундорової [1], А.Таранової [2], Н.Зборовської [3], Г.Сивоконя [4], В.Поліненко [5], Р.Харчук [6]. Треба також зазначити праці Е.Франчука [7], О.Пахловської [8], Л.Петрової [9], В.Медведєвої [10], у яких порушується багатоаспектність зазначеної проблеми: вивчення літературних смаків читацької аудиторії, розуміння літератури через призму відображення духу епохи, вплив масової літератури на суспільні сподівання. У статті "Література: високе чи масове мистецтво?" доктор філологічних наук Я.Поліщук наголошує на тому, що питання "високого" і "низького" в мистецтві слова є предметом наукових дискусій саме в наш час, адже літературна творчість розвивалася дуже бурхливо у XX столітті і неодноразово засвідчувала актуальність поєднання різнорідних начал. Отож позиції "оригінальна", "шаблонна", "майстерна", "тривіальна", мають цілком заслужене місце у трактуванні масової літератури.
М.Жулинський, представляючи дисертаційне дослідження А.Таранової "Феномен масової літератури: походження, жанрова система, соціальні функції" наголошує, що масова література - самодостатнє соціальне й художнє явище [И, 49-50]. Дослідниця А.Таранова стверджує, що "протягом останнього десятиліття в літературознавстві питання масової літератури набуває значної актуальності. Масова література перестає вважатися погіршеним варіантом літератури високої, починаються пошуки варіантів адекватного осмислення місця масової літератури в літературознавчому каноні" [2, 53-54]. Слушними є висновки вченого, що "поняття "високої" та масової літератур можуть отримувати різне змістове наповнення залежно від конкретних історичних умов, панівних теорій і поглядів наукової спільноти, мети дослідження та преференцій конкретного дослідника. Проте в сучасному літературознавстві спостерігається відхід від жорстокого функціонального й естетичного протиставлення високої та масової літератур" [2, 55].
Т.Гундорова у підсумку статті "Висока культура і популярна культура: слов'янський контекст" зазначає: "Навіть коли прийняти концепцію двовекторності культурного процесу у слов'янських літературах - і з боку високої культури інтелігенції, і з боку "популярної" культури середнього класу, все-таки доводиться визнати, що у процесах модернізації в українській літературі особлива роль належить національний еліті, а відтак і конструйованим нею проектом народної, загальнонародної, високої культури. Безсумнівне й те, що масова культура - той "інший", без якого таке конструювання було би просто неможливим. Однак найоригінальнішою формою розвитку класичної української літератури стала концепція популярної літератури - особливий народницький варіант культури масової"" [1,63].
Заслуговує на увагу стаття "Блиск і вбогість масукрліту" В.Поліненко, в якій подаються відмінності українського та світового чтива, а саме: багато зайвого і недоречного для жанру; не "масові" тиражі; справді популярних авторів у нас не вважають масовими; нинішній масукрліт - проект штучний; масовість - сором для українського письменника?; автори кидаються із жанру в жанр; штучність діалогів; пафосність і штучність замість сюжету і характерів; багато якісних авторів обмежуються однією книгою [5].
У статті "Сучасні співвідношення елітарної і масової літератури, мережеве дослідження" визначено: "розглядати "елітарну" як синонім "якісної літератури, "масової" як "поганої" просто не припустимо... є хороші твори і просто писанина неважливо розрахована на масового читача або "елітарного". Щодо "масової" та "розважальної" доречним буде і термін "популярна", він більш толерантний і не принижує таку літературу" [32].
На думку Н.Зборовської, яку вона висловлює у статті "Сучасна масова література в Україні як загальнокультурна проблема", "масова література - це ззовні продукт демократії, коли пропонують численні текстуальні пропозиції, а читач має право вибирати: чинити активно, тобто робити свідомий вибір, або пасивно, тобто ставати об'єктом маніпуляцій" [3]. Значний інтерес викликала Міжнародна наукова конференція "Масова література: від давнини до сучасності", яка вперше в Україні з такою проблематикою зібрала в Інституті фітології Бердянського державного педагогічного університету у 2008 році науковців з понад 30 вищих навчальних і наукових закладів [13].
Визначаючи позиції масової літератури не можна оминути проблему українського бестселеру, яку, до речі, окреслює С.Філоненко у статті "Бестселер як проблема сучасного літературного процесу в Україні". Дослідниця зазначає, що питання про бестселер - це насправді питання про успіх і визнання національного письменства і навіть ширше - українства.
Перемога роману С.Батурина у Всеукраїнському конкурсі "Коронація Слова" є свідченням незгасимо інтересу до основних тенденцій розвитку історичної художньої літератури - зображення видатних історичних особистостей, розкриття їх індивідуальних рис, епохи, стосунків між різними соціальними групами тощо. Ініціатор конкурсу Ю.Логуш так визначив кредо проекту: "Коронація Слова створює для вас нову хвилю української літератури - яскраву, різножанрову, захоплюючу, - яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь. Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання і підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок - наповнення українського ринку повноцінною конкурентноспроможною літературою, а кіно й театр ~ якісними українськими фільмами й п'єсами" [14].
Зацікавленість історичною романістикою ніколи не згасала, адже протягом століть саме історіографія перебирала на себе функцію зберегти, осмислити, акумулювати відомі і невідомі епізоди минулого, особливо це відчувається на зламі епох, коли людина стає вразливою і незахищеною, прагне віднайти своє пракоріння, пов'язати сучасне з минулим, а отже здобути втрачену рівновагу. Дослідники історичного роману М. Гру шевський, В.Щурат, С.Єфремов, М.Возкяк, Є.Нахлік, М.Зеров, В.Петров, Д.Дорошенко наголошують, що цей жанр дає найповнішу уяву про дійсність, малює певну картину світу у найрізноманітніших зв'язках і взаємовідносинах, визначає соціальну дійсність і відображає її. Водночас - це естетичне явище, з притаманними принципами, структурою, закономірностями.
Специфіка жанру історичного роману полягає у використанню певного документарію, адже це основа для вивчення минулого. Зрозуміло, що зображення історичних осіб у художньому тексті має дещо довільний характер, домислюються другорядні персонажі, але відтворюється епоха, побут, суспільні відносини мусять бути достовірними, якщо автор претендує на створення історичного тексту.
Метою статті є визначення соціальних кодів постаті князя Святослава у романі "Охоронець" С.Батурина. Перш за все князь постає не як політик чи гендляр, а як воїн ("коли привозили базилевсові дари, на золото та коштовності і не дивився, а вхопив одразу найкращого меча") [15, 50]. Все його життя проходить у походах, війнах. Серед своєї дружини нічим особливо не вирізняється - "середній на зріст, нижчий за Тура та Лавра більше, ніж на півголови, у плечах князь ширший, груди могутні, ходить, як барс, - швидко і нечутно" [15, 35]. Він весь час попереду свого війська, здається, нема йому перешкод, не потрібний і відпочинок. Святослав не надає особливого значення одягу, зовнішності, адже вбирається у просту сорочку, для нього головне - справа.
Вже в першій главі роману мова йде про князя Святослава у діалозі воєводи з ковалем Славом: "...князь тобі - господин", "...в князя при справі буде" [15, 12]; у творі постає як людина культурна, що дотримується порядку в усьому і вимагає цього від інших; вміє структурувати людей, визначити завдання кожної з дружин: "Старша боронить уділ, молодша - особу князя. Піде князь в інше місто на княжіння - молодша піде з ним, старша ж залишиться... Поки хоч один з нас живий, князь має бути у безпеці" [15, 19].
Монарха зображено як реальну людину, але відчувається потяг автора до міфопоетичних описів з елементами билинного стилю: "Ось він, Святослав, могутній, як ведмідь, гнучкий, як змія. То далечінь видивляється важко, то воїнів своїх огляда. Зустрінешся з ним поглядом - не витримаєш, відводиш його. Буцімто нічого особливого у тому погляді, таж ні... відає він щось таке чи що?" [15, 21]. Дружина князя вірить в те, що успадкував Святослав від діда свого - Олега Віщого - особливий дар - щось таке знати, адже гояться швидко його рани; звернення до русичів - то шедевр ораторського мистецтва: "Його могутній голос летів над військом. Громом гудів, плескав хвилею, левовим басом поширювався. Слухали русичі - могуттю наливалися їхні руки, відвагою повнилися груди. Ніколи не чули ще князеві бійці такої промови! Навіть знані гуслярі не змогли б знайти кращих слів і ліпше їх скласти. І виходило так, що лишилося їм або перемогти, або загинути, бо відступити - неможлива ганьба" [15, 46].
Святослав - відчайдушно сміливий, безкомпромісний; для нього дуже важливо бути першим - "краще вмерти, ніж програти бій" [15, 41]. Князь - гарний стратег і тактик, який не втрачає почуття реальності навіть у запеклому бою, знає можливості кожного воєводи: "Непокоїло князя Лаврове крило. Знав Святослав: Лавр хоробра та віддана людина, але як воєвода має невеликий досвід: рік тому десятником був. Війна винесла його, бувалого у бувальцях, але дрібного воєначальника нагору... Як він там?" [15, 48]. Вже поранений він усвідомлює свою місію в тому, щоб військо бачило, що князь живий, князь поруч. Через століття дійшли до нащадків його принципи: "Я не змінюю своїх наказів" [15, 61], "Мертві ж сорому не ймуть" [15, 47], "Мені самому краще знати, ніж ворогу моєму, що мені корисніше" [15, 50], "Іду на ви" [15, 57]. Морально-етичний кодекс честі князя лицарський, однак автор ставить Святослава у ситуацію вибору, а державні справи примушують братися за меч.
Місію державного діяча князь вбачає в укріпленні Київської держави, знищуючи хозарів він завершує справу Олега, Ігоря, Ольги, але це не приносить бажаного спокою, адже у Києві вкорінюється християнська віра, яку князь не розуміє і віддає перевагу язичникам, розглядаючи це як вірність традиціям пращурів. Символічною у творі постає зустріч двох монархів - князя Святослава і базилевса Константинопольського, який вважає русича дикуном, відмовляє йому у розумінні етикету. Насправді ж, під час переговорів, князь змушує базилевса стояти, а сам веде розмову сидячи, демонструючи прекрасне знання грецької та норманської мов.
С.Батурин прагне до зображення історичної особи не схематично, а багатоаспектно, адже не оминає досить складних родинних стосунків. Перш за все це ставлення до матері - княгині Ольги, як підтримувала християнську віру (чого син так і не зміг збагнути) і навіть як "одходила, звеліла тризни не влаштовувати, хрещена ж була у Царграді, - ховали її по-християнському грецькі чорноризці" [15, 37 На жаль, особливого взаєморозуміння не спостерігаємо і між синами, яких Святослав саджає на княжі столи: Ярополка - у Києві, Олега - в Овручі, а Володимира - у Новгороді. З сумом Святослав визнає, що сина Володимира не люблять княжичі і київські бояри, адже народився він від Малуші - єдиної любові князя за життя. Усвідомлюючи, що насправді у Києві княжить Ольга (син все життя воює), Святослав не може ігнорувати позицію матері, коли вона бере онука Володимира до себе на виховання, а Малушу відсилає на заслання; "Дечого не міг він усупереч матері робити" [15, 37].
У романі постає князь Святослав у поліваріантній позиції соціальних кодів - як воїн, державний діяч і представник княжої династії. Автор визнає право вибору історичної особи, але водночас заглиблюється в складний світ внутрішніх сумнівів, зовнішніх суперечок і, в кінцевому варіантні, до самотності у родині й фізичної смерті.
Поява у 2002 році історичного роману С.Батурина "Охоронець" як переможця Всеукраїнського конкурс "Коронація Слова" є непересічним явищем, адже мова йде про літературу популярну, масову, яку читає широкий загал українців. Т.Таланова у нотатках слушно зауважує, що твір може бути рекомендований для вивчення, адже виписана автором епоха постає і через призму зображення князевого бодігарду і цікавим структурним обрамленням — авторськими відступами на тему історичної спадщини (дощечки Велесової книги знаходять у більш близький для нас час). Тож книга змушує замислитись над нашим минулим, дозволяє зазирнути у майбутнє і, безумовно, осмислити теперішнє.
Завдяки конкурсу, який з'явився на теренах України у 1999 році і вже понад 10 років знаходить стежку до кожного автора і читача, історичний роман С.Батурина "Охоронець" здобув справжнє визнання не тільки в літературних колах.

ЛІТЕРАТУРА
1. Гундорова Т. Висока культура І популярна культура: Слов'янський контекст / Тамара Гундорова Слово і час. - 2008. - № 9. - С. 52-63.
2. Таранова А. "Велике нечитоме" і академічний конон: проникнення масової літератури я парадигми літературознавства / А.Таранова // Слово і час. - 2008. - № 11. - С. 50-56.
3. Зборовська Н. Сучасна масова література в Україні як загальнокультурна проблема / Ніл Зборовська // Слово і час:.
4. Сивокінь Г. // Слово і час. - 2003. - № 2. - С. 41-44.
5. Поліненко В. Блиск і вбогість маскультури / В.Поліненко // Український тиждень. - 2008. - /
6. . Харчук О. Якісній українській літературі бути?. / О.Харчук -
7. Франчук Е. Українська книга і книжкова культура в національній культурі України Е.Франчук Наукові праці наукової бібліотеки України. - 1999.-Вип. 2.-С. 155-172.
8. Пахловська О. Чи можливий український бестселер? / О.Пахловська // Час-Тіmе. -- 2000. - № 20, С. 89.
9. Петрова Л. Соціально-психологічні чинники сучасного читання / О.Петрова // Бібліотечки вісник. — 2003. - № 5. - С. 7.
10. Медведєва В. Книга як символ культури і феномен ризику / В.Медведєва // Вісник книжкової палати. - 1999.-№ І.-С. 13-14.
11. Жулинський М. Питання теоретичні / М.Жулинський// Слово і час. -№11,-С. 49-50.
12. Сучасні співвідношення елітарної і масової літератури, мережеве дослідження. –
13. Топуз А. Наукова конференція "Масова література: від давнини до сучасності" / А.Топуз // Слово і час.-2008.-№2.-С. 107.
14. Батурин С. Охоронець; Роман / Сергій Батурин. - Львів: Кальваріо, 2002. - 160 с.