Упевнено увірвавшись у літературний процес, генерація двотисячників зайняла в ньому передові позиції. Сучасні дівчата уже не фанатіють від текстів Андруховича чи Винничука, їм більше до вподоби харизматичний Лазуткін, відверто ліричний Коцарев і постійно лисий Горобчук. У світі розвинених ІТ-технологій, де «слава триває не більше п’ятнадцяти хвилин», «значущість події визначає кількість есемесок», а «особисте життя зводиться до посту в соціальній мережі», читач прагне нового погляду на старі проблеми.Тотально модерне вчення ейфорії усім спраглим пропонує поет-двотисячник Павло Коробчук.

Поетична збірка «Кайфологія» – уже третя книга у творчому доробку молодого автора. Втомившись від численних літературних слемів та надмірних метафор, колишній волинянин демонструє цілком оригінальний зрілий продукт. Після виходу останнього видання «Цілодобово!» (спільно з Богданом Горобчуком та Олегом Коцаревим), Павло Коробчук відчутно подорослішав. Кожен вірш із нової збірки – це маленька історія з подекуди несподіваною розв’язкою. Автор дивиться на світ не крізь рожеві окуляри, а у форматі 3D. Озброївшись діогеновим ліхтарем, він вирушив на пошуки свого читача − вимираючого виду homo sapiens.

Структурно збірка поділена на сім поетичних розділів. Усі вони завершуються прозовими «видихами» − про долю, Галю, касету, дерево й абетку. Особливість творчої манери Коробчука в тому, що поруч із ліричністю, у віршах фігурує жорсткість, стьоб та іронія. Поет широко використовує гру зі словами − як у самих поезіях, так і в найменуваннях розділів. До прикладу, деякі з них мають назви: «оптичий обман», «ренесенс», «авторитаритет», «профприродність» тощо. Це, з одного боку, створює у читача ілюзію прогнозованості, а з іншого − робить автора вищим, більш відстороненим від свого тексту, що, своєю чергою, допомагає досягнути бажаної гармонії.

Ліричний герой «Кайфології» мешкає у мегаполісі, хоча більшу частину життя проводить у мандрах. За своєю соціальною роллю він – аутсайдер, викинутий на периферію суспільства й часопростору. Єдина можливість вижити за таких умов – думати лише про сьогодення, не дбати за те, що буде наступного дня: «ми триваємо тільки сьогодні. жити завтра – значить померти, доля – лист у чужому конверті». Такі погляди характеризують типового представника нашого часу, який перманентно відчуває на собі тиск швидкого ритму життя, багатоповерхівок та під’їздів. У потягах, на вулицях, на кухнях він зустрічає випадкових людей, кожен з яких щасливий у власній самотності. Генерація Коробчука a priori приречена бути поколінням мегаполісу, спраглого новизни, знань, прогресу. Автор визначає його як «суспільство допобачення», в якому «виживає не найсильніший, а той, чиє мислення ліпше вписується у систему. той, хто завжди отримує найвищу оцінку за твори на задану тему». Суцільний конформізм і стандартизація світогляду стали характерними рисами епохи, яка більше не продукує особистостей, а лише готові штампи.

Час у збірці – істота метафізична, здатна рухатись, змінюватися і надто швидко минати. Але найгірше те, що разом із собою він забирає юність, кохання, свіжість відчуттів. Усвідомлення самотності призводить до душевних розладів, які супроводжуються не лише постійним вживанням алкоголю й наркотиків: «кожен іноді входить в депресію, ніби в кімнату з одними дверима – на балкон». Смерть у збірці овіяна певним романтичним ореолом. І навіть коли автор говорить про невиліковно хворих (як увірші «подруга ВІЛ-інфікованого»), все одно читач не відчуває страху, а радше прогнозовану приреченість героя.

У «Кайфології» поет демонструє грунтовні знання жіночої психології. Деякі тексти більше пасували б перу «слабкої» статі. Наприклад, вірші «до чого веде невиражена жіноча сексуальність», «час ставати дорослою», «коли ти шукала свого коханого», «секс по телефону», «я – його. кинула першою» тощо. Спроможність збагнути особливості характеру, манеру поведінки, бажання й думки протилежної статі вказує на неабияку інтуїцію та чуттєвість автора збірки й відрізняє його від інших двотисячників.

Вірші Коробчука насичені численними алюзіями.Серед них є згадки про героїв Туве Янсон, роману Кена Кізі «Політ над зозулиним гніздом», а також сучасників поета. Уміло об’єднавши тематичне різноманіття, ідейну відвертість, інтелектуальну складову та соціальну злободенність, автору вдалося досягнути приватної кайфології, якою він квапиться поділитись зі своїми читачами.

Покоління мегаполісів.