Катерина БОРИСЕНКО
"В цій країні дощі помаранчеві…"
(Поезія Ростислава Мельникова в контексті "зламу епох")

Останнім часом досить часто проводяться паралелі між українською літературою бароковою, початку XX століття та сучасною. Це не випадково, адже суспільство, що опиняється на межі двох епох, які водночас тривожать і обнадіюють, прагне осмислити минуле заради розуміння майбутнього, а відтак і заради можливого "шляху порятунку". Цілком зрозуміло, що за подібних обставин у літературі зринають вже знані мотиви, образи etc.

Так у текстах Ростислава Мельникова відслідковується "заблукалий" ще від барокових часів мотив подорожі; тобто, пошуку, і найімовірніше -- пошуку істини. Це випливає уже бодай із семантики кольорів, "розлитих" по сторінках збірок "Полювання на оленя" та "Подорож рівноденням". Тут виразно переважають сині та жовті тони, які, відповідно, символізують найвищу мудрість та наближення до неї. Українська культурна традиція цими кольорами буквально переповнена: у пам’яті одразу ж зринають барокові ікони, ремінісценції з раннього Тичини, з неокласиків (головно Миколи Зерова та Максима Рильського). Варто припустити, що подібна самозаглибленість, нестерпний пошук істини і є характерною рисою мистецтва зламу епох.

Також зазначмо, що українська література традиційно має два маґістральних топоси -- бунту і подавлення бунту в собі. Мельників якраз обирає для себе другий шлях -- так само, як і Сковорода ("Пізнай себе, і ти пізнаєш світ"), і навіть Стус ("В мені уже народжується Бог"). У Р. Мельникова це виявляється з усе тієї ж семантики кольорів ("В цій країні дощі помаранчеві" -- тут на червоний колір, що означає виклик, накладається жовтий -- мудрість); а відтак і в образах (дощ бачиться нам поєднанням земного і небесного -- тут знову алюзії з поезією раннього Тичини, де "спустило небо до землі мережані подолки"). Або ще: у Мельникова "лицарство не запорозьке" -- з чого випливає приборкання дикої стихії бунту заради самозаглиблення.

З цього погляду цікавим є вірш "Енцикліка":

Хось видобуде кріса грізно
Маленьке ведмежатко грізлі
Ти так далеко й зовсім близько
Біжиш калюжами і бризок
іскри летять на сонце й листя
Хтось видобуде кріса грізно
Зведе курок і постріл зблисне
Ти так далеко й зовсім близько
Маленьке ведмежатко ГРІЗЛІ
Мамо, купіть мені бандитську стрельбу! (1)

Світ (за Сковородою, "мир") повсякчас робить спроби спіймати у свої тенета беззахисну стихію образу; тому важко бодай іноді встояти перед бандитською стрельбою. Однак герой Мельникова долає цю спокусу і обирає інше -- "в край ГАЛАСВІТА піти і зникнуть". Так свого часу барокові інтелектуали просили Господа допомогти їм уникнути мирських спокус, щоб бути згодом в Небесному Єрусалимі. Отже, важливо не розмінятися на дрібниці (в цьому контексті, на "бандитську стрельбу"), -- і це є чи не найголовнішим у текстах Р.Мельникова.

Центральним у збірці поезій "Подорож рівноденням" є образ Йони:

На роздоріжжі діжі -- котиполе неба
Ти, Йоно, в череві кита добу вже третю
Складаєш при свічах молитву амфор смерті…

Словес твоїх: кита і котиполя діжі
На жереб смерку молитов свічей і тіней
Ти плачеш, Йоно? -- крапку став і небо спинить
Оскілля часу черевом Буття наріжним --
Там у пустелі келій роздоріжжям стигми
Месії на вустах пророка, скутих віршем (2)

Як зазначає Дж. Кемпбелл, "ідея про те, що подолання магічного порога є переходом у сферу відродження, символізується поширеним у всьому світі образом лона у вигляді черева кита. Герой, -- замість того щоб покорити або улестити силу, що охороняє поріг, -- буває поглинений і потрапляє в невідоме, вдаючи померлого" (3).

Мотив зникнення, як відомо, є одним з найпоширеніших у світовому й українському фольклорі -- тут "зникнення відповідає входженню віруючого до храму, де він згадує, ким і чим є… Нутрощі храму, черево кита й божествена земля -- те саме…" (4). Охоронці того світу "ілюструють той факт, що дійсно віруючий у момент входу до храму преображається. Його мирська природа залишається зовні; він скидає її, як змія шкіру… Таким чином, алегоричне входження до храму й стрибок до пащеки кита є тотожними подіями, що однаково означають мовою образів "центробіжне" й поновлююче життя дійство" (5).

Згаданий мотив є провідним у творчості Р. Мельникова, адже постає вже в першій збірці :

Психосу атом-самота:
Я закорковуюсь
у панцир черепахи
і занурююся… (6)

Відтак простежуємо суголосний з ним мотив (за Бартом) "смерті автора заради читача", -- адже, щоб "забезпечити письму майбуття, треба подолати міт про нього -- за народження читача доводеться платити смертю Автора" (7). Отже, текст віддається читачеві й починає "жити" власним життям:

Моя голова --
щось середнє
між
болотом і озером
І
русочубі хлопчаки
виловлюють з неї
в’юнів
липневої психоделії (8)

Як бачимо, на сторінках поезій Р. Мельникова зринає й образ риби -- адже ще "давні філософи й вчені, розуміючи, що все життя виникло з води, зробили рибу символом зародження життя" (9). Відтак автор засвідчує зародження нового життя в створеному поетичною уявою світі (країна Кульбабія, де "дощі помаранчеві").

Помітна й увага Р. Мельникова до міжсезонь. На сторінках першої збірки "Полювання на оленя" віднаходимо згадки про весну ("побудували місто -- те що лежить просто весен…"; "весна починається з горища…"; "маленько Весно подаруй мені ДЕРЕВО…") і осінь ("Я нікому тоді не зізнаюсь що осінь суцільна отесаність каменю…"; "Глек подорожнього ніч восени переверне…"). Натомість у другій його книжці вже переважає тема осені, пори самозаглиблення і мудрості -- цим підсилено мотив пошуку істини.

Логічним продовженням цього шляху бачиться й новий текст Ростислава, опублікований у колективному збірнику "Поезія №1":

Так о-ЗЕРО В-ІДІЙ-де НА-че СОН
І про-минання ранку вже не спинить птиця
Так о-zero, Овідію Назон,
і проминання ранку
і спокуса
спину
плину
ВОД
Так
СОН
О Публію Овідію Назон
це не вигнання -- а лиш спроба втечі
і озеро відійде наче сон (10)

Отже, тексти Ростислава Мельникова можна тлумачити як спробу втечі від світу ("миру") -- якщо не в "країну Кульбабію", то принаймні "в черево кита". Також варто завважити, що ми відслідковуємо в них принцип imitatio operis, котрий дозволяє трактувати текст як свідомий своєї приналежності до певної літературної традиції.
Література

1. Мельників Р. Подорож рівноденням. -- Харків: Акта, 2000. -- С. 28-29.
2. Там само. -- С. 10.
3. Кэмпбелл Дж. Тысячеликий герой. -- М.: Ваклер, Рефл-бук, АСТ, 1997. -- С. 94.
4. Там само. -- С. 95.
5. Там само.
6. Мельників Р. Полювання на оленя. -- К.: Смолоскип, 1996. -- С. 35.
7. Барт Р. Смерть автора. -- http://uchcom.botik.ru/libr/cit/b-sci.koi8.html.
8. Мельників Р. Полювання на оленя. -- К.: Смолоскип, 1996. -- С. 35.
9. Мэнли П. Холл. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрецеровской символистической философии. -- Новосибирск: ВО "Наука", 1992. -- С. 301.
10. Мельників Р. Так о-ЗЕРО В-ІДІЙ-де НА-че СОН // Поезія №1. -- Харків: Асоціація українських письменників, 2001. -- С. 27.

"В цій країні дощі помаранчеві…".