“…надто сильна залежність від словників, від лексем і усіх цих дифтонгів, що розвалюються на язиці, нічим не виправдана довіра до них…”– Ці слова, написані Сергієм Жаданом у вірші “Словники на службі церкви”, однозначно, мала написати я. Можливо, так і сталося б, якби я мала настільки потужний талант, як у автора цих рядків. І треба сказати, що талант цей можна розгледіти неозброєним оком у всіх творах літератора, чи то поетичних, чи прозових.
Особисто із Жаданом я не знайома, та його труд «Капітал» знаходиться у моїй бібліотеці на чільному місці. І я щораз беру його до рук, аби перегорнути сторінку-дві. Саме з «Капіталу» я дізнаюсь подробиці життя Жадана. На сторінках «Капіталу» я знаходжу його оповідання про нього самого. Він відверто розповідає мені, своєму читачеві, про середовище свого існування. Він відкриває переді мною свої уподобання, свої твори, свої шляхи. Він водить мене тими шляхами й повідує історії свого буття, коментує події, ділиться думками. Ми з ним, мов два сталкери, блудимо нетрями звалищ та занедбаних заводів, лабіринтами вулиць та завулків,
Книга С.Жадана "Капітал"
запоріжжям квартир та покинутих складів з надією віднайти сенс життя. Немов блукачі у забороненій зоні, у пошуках втраченого часу, загублених речей, вирваних років та забутих снів проникаєм у сутність сущого. Він постає переді мною оголений цим згубним середовищем, з розбитою нервовою системою і ниючим болем… І я чомусь бачу, дивлячись на нього крізь призму його творів, втрачене покоління моїх співвітчизників, покоління понівечене і зранене, покоління без ідеалів та мрій, покоління, яке не має віри у майбутнє, однак покоління, у котрого болить душа, заламані руки і розбите серце. І я розумію, що Жадан іде назустріч мені, своєму читачеві, він викладає переді мною систему власного світобачення, свій світ та його закони.
Світ цей у Жадана, як на диво, постає надзвичайно цілісним. Він схожий на земну кулю, із власним тяжінням та атмосферою, із своїми крокодилами та черепахами, клерками та збирачами конопель, оптовиками та пластунками N. Цей світ має свою чітку структуру та класову градацію, в цьому світі надзвичайно правильно все розташовано і кожен мешканець та предмет цього світу є його самодостатньою одиницею, повноцінним складником та константою, має певні функції та призначення.
На планеті Жадана є своя географія, свої материки і океани, свій тваринний, рослинний і людський світи. Свої споруди та перехрестя, свої святі місця та святкові дні. Тут є свої Баден-Баден, Шанхай, Варшава, Вулиця Ганни, “Динамо, Харків”, Авіалінії,… свій Єрусалим. Жаданівський світ густо заселений своїми китайцями, берлінцями, циганами й іншими національними меншинами. Та попри весь інтернаціоналізм Жаданівського населення, сам Жадан залишається патріотом України. Хоч він і почувається у своїй вітчизні не зовсім затишно, як зізнається у “Цитатнику”, та все ж воліє померти на батьківщині. Про це свідчать рядки, уже згаданої на початку, поезії “Словники на службі церкви”: “…я помру патріотом…”, – волає Жадан.
Слід зазначити, що навіть час на планеті Жадана особливий, він, немов прострілений наскрізь, як це буває на полотнах сюрреалістів. Це добре проглядається у вірші “Внутрішній колір очей”:

Жінка сидить на сходах університету…
і курить кемел…
вона думає - ось знову з неба сипляться
холодні леза, срібні цвяхи,
і ранять смертельно равликів,
котрі падають, розрубані навпіл,
мов хрестоносці в пісках Палестини.

Ось ми бачимо жінку тут, у ХХІ столітті, а її погляд повернений до равликів періоду хрестоносців… Години, роки й століття спресувались у поезії Жадана і стали єдиним цілим, млинцем-годинником Сальвадора Далі, що десь розпластався у просторі… У цьому вірші Жадана через декілька рядків з’явиться і сам годинник, що перетвориться на мушлю, яку прикладають до вух чоловіки даної жінки.
Та, крім вищезазначеного часового перетворення, в процитованому вірші наочно показано суть простору Жаданівської планети. З ним також відбуваються певні метаморфози. От жінка сидить на університетських сходах, очевидно – у Харкові, а равлики знаходяться зараз у пісках Палестини періоду хрестоносців. І я розумію, що Жаданівський простір необмежений, він об’ємний і позбавлений умовностей. І такі часово-просторові видозміни у творах Жадана непоодинокі, вони відбуваються щораз, коли Жадан прагне показати точність емоції, знайти влучний відповідник почуттю. Усі ці модифікації часу-простору розповсюджуються по численних творах автора, насичуючи його письмо яскравими особливостями. Тому планета Жадана напрочуд унікальна й різноглибинна. Вона може зачарувати кожного інтелектуального мандрівника, який, заблукавши у бібліотечних джунглях, випадково натрапить на томик творів цього автора.

Порівняння творів Жадана із сюрреалістами також невипадкове. Неодноразово на сторінках Жаданівського тексту виникають картини, достойні грандіозних витворів цього напрямку. Як то – в “Депеш Мод” під час опису Жаданом подорожі до циганського кварталу у Харкові зненацька виринає епізод:
“…раптом бачу на підвіконні велику рибину, і навколо рибини літає кілька бджіл, ліниво кружляють. Сідають на риб’яче тіло, повзають по ньому. … Риба зсередини просто вижрана цими хижаками, їх там цілий рій, коли я торкаюся рибини, вони вилітають звідти і крутяться над тушею, але швидко заспокоюються і знову залітають всередину, яка гадість, думаю я, мертва риба, мертва циганська риба, вижерта ізсередини, який жах…”
Ну просто-таки незнятий кадр із фільму “Андалузький пес” Луїса Бунюеля, одного із видатних засновників сюрреалізму в кіно!!!!

Та якщо поглянути на цю цитату в контексті “Какая гадость - эта ваша заливная рыба», то виникає зовсім інше сприйняття побаченого. На думку приходить атмосфера соц. реалізму й інтерцитації доби глибокого застою, що відповідають темі Рязанівського фільму «Іронія долі…», звідки й взято дану цитату.

Тому чистим сюрреалізмом твори Жадана все ж не назвеш. Я навіть не знаю до якого літературного напрямку насправді можна зарахувати його твори. В літературі Жадана є всього потроху. І модернізм, і постмоденізм, і десь так, критичний реалізм, ба, навіть, романтизм, якщо поглянути на ліричного героя Жадана, котрий постає таким собі кульгавим лордом Байроном нашого сторіччя. Лордом, що кинув виклик рафінованому товариству. Щоправда, товариство це постає на деградованому тлі й не надто вишукане, тому образ лорда виглядає дещо карикатурно, безглуздо, абсурдно…

Деякі критики порівнюють твори Жадана з кінематографом. І в цьому є частка істини.

Кіно – це передусім рух, і якщо подивитися на твори Жадана з погляду руху сюжету, то він справді карколомно кінематографічний. Проте Жадан не зупиняєтся на цьому, він вдало використовує монтажні стики - наприклад - в згаданому вірші “Словники на службі церкви”, коли , розповівши історію про розлуку з жінкою, яку кохав ліричний герой, і про її телефон, який, очевидно, знищать, Жадан повертає увагу читачів до Словників, до своєї залежності від них, він вказує на їхню провину в розлуці з жінкою. Такий монтажний метод можна назвати проявом принципу Єйзенштейнівського інтелектуального монтажу. І Жадан сміливо використовує даний прийом, щоб вставити широким планом яскравий образ-кадр друкованого на прогірклому папері Словника, який куплений на розпродажу в Східному Берліні.

З цього видно, Жадан влучно користується кінематографічним великим кадром. Є в його доробках і грандіозні кінопанорами, як то, у вірші “Будда сидів на високій могилі…”:

“Будда споглядав будяків цвітіння. Навколо степи і баби похилі, й країна спорожнена тиха катівня”.

Користується поет і перспективою, й рапідом, є в його творах епізоди використання макрозйомок.
А для того, щоб змонтувати свої образи-кадри у відповідному темпо-ритмі, Жадан щораз чітко вираховує їхню посекундну послідовність. Наприклад, прослідкуємо історію: “декадансовий оркестр кінця сімдесятих “, “ ми спимо разом у цій кімнаті і не чуємо оркестру”, “старі музиканти ті які вижили ниють”, “час просто ламає всім карки”, “і сонце без руху лежить собі на горбах “, “ холодне начиння часу облич і речей”, “ображені пам’яттю свідки”, “ розмиті загати”, “ велкам ту бі готел харків”, “потяг який прибуває на мирні переговори”, “вона подовжила термін перебування”, “ вона і далі чекала на кореспонденцію”, “ лиши адресу”, “ маєш де записати?”, “готель харків до запитання”, “ але ніхто-ніхто ніколи і ні про що так і не запитав”, – ось приблизно така монтажна повість відбувається у поезії “готель харків”… І тут, і в інших своїх творах Жадан слідкує за однорідністю відзнятого матеріалу, він у нього трактується в єдиному ключі, відображає, так би мовити, однорідність атмосферного вирішення. Однак слід внести маленьку поправку до вище зазначених прикладів щодо кінематографічності літератури Жадана – всі зображальні засоби кіно літератор здійснює за допомогою слова.

Жадан працює над словом, він шукає віповідні рими своїм віршам, він наповнює свої оповідання та повісті вишуканими словами, заглиблюється у пошуки словотвору, та чомусь геть ніколи не може втриматись у своїх текстах від соковитого матюка.
Гадаю, Жадан міг би добре писати й звичайною літературною мовою, і навіть тоді б його твори не втратили нальоту самобутності та геніальності. Та він відчайдушно перекладає текст на мову свого світу, мову свого реалізму, мову свого «Капіталу» пострадянського періоду. І це чомусь надає надзвичайного сучасного звучання його творам. Не раз я думала, чому жаргонні та брутальні слова у творах Жадана звучать досить природно, дещо мелодійно? І подумавши, сама собі відповідала, можливо, тому, що сленгові слова міцно вплетені в тканину Жаданівського словоплетення, майстерно змотані в єдиний сувій літературного тексту, вони несуть свою знакову силу, глибинну суть, вони є відтворенням певного звуку в світі Жадана.
Його твори можна порівняти із симфонічною музикою, в звуках якої переважає какофонія і шум, але все ж лейтмотивом її вчувається журлива мелодія, цілковитий трагізм та розпач. І розуміючи, що така-от література, як у Жадана, мала б бути іронічною та глумливою, я все ж трактую її як літературу безвиході та всезагального голосіння, плачу за втраченою людяністю, подзвоном за позбутим образом богоподоби.
Я надто вболіваю за здоров’я Жадана, він нещадно знущається над ним, вживаючи різні психотропні засоби. Він не доживе до семидесятилітнього віку, як пророкує йому Назар Федорак у псевдоліричній антипоемі “Жадан”.
І хоч Жадан тримає гарну літературну форму, видаючи майже кожного року по книжці, та людські сили знаходяться на межі. Тому єдина моя порада Жадану – слідкувати за власним здоров’ям, не вживати алкоголю, никотину й марихуни. Я щиро прагну, щоб Жадан був живий.
Хай живе Жадан, поет, прозаїк і патріот.

Хай живе Жадан!.