Одним із найбільш ризикованих, але й потенційно виграшних письменницьких ходів є вибір сюжетів на перетині декількох жанрів, ситуацій на межі абсурду, змішування різних творчих манер. Як правило, подібні «еклектичні» твори користуються великою популярністю у досить різних читачів, адже кожен бачить у тексті, те, що він, власне, хоче бачити. Яна Дубинянська будує свою повість «Козли» на перехресті любовної історії, хоррору, містики, студентської прози, сатири.

Ефект підсилюється тим, що письменниця перехрещує долі людей настільки різних, наскільки це взагалі можливо. Викладач прикладної математики на прізвище Твердовський, доцент, світило місцевої кафедри, водночас хворобливо переймається власними чакрами, аурою, кидає шалені гроші на те, щоб його духовне життя впорядковував якийсь явно злодійського штибу Кузьмич. Все це не надто в’яжеться із образом кандидата математичних наук, що начебто мав би мислити дещо скептично, але події розвиваються досить швидко і з’являється... — героїня. Традиційний персонаж будь-якого студентського гуртожитку. Ця Ліза виглядає створінням настільки простеньким, що, здається, навіть самій письменниці зовсім нецікаво про неї писати. Студентка, з провінції, яка мріє лише про більш-менш заможного чоловіка та сімейний затишок — що може бути банальніше?

Розповідь будується на чергуванні монологів головних героїв: протиставляють їхні уявлення про світ і себе в ньому, про стосунки людей та головні життєві цінності. Власне, це і є найбільш цікавим у повісті: як можуть зійтися дві істоти з настільки несхожою внутрішньою організацією, наче вони з різних планет. Тим більше якщо поставити їх в екстремальні умови. Але часом герої, особливо Твердовський, «вибиваються з ролі». В деяких розділах він (пам’ятаємо: вчений, викладач, кандидат, доцент і т.д.) раптом починає розмовляти точно такою ж мовою, як і Ліза з її друзями, мислити схожими категоріями.

Дивні стосунки в декораціях Південного берегу Криму були б не більш ніж інтрижкою немолодого і «некозирного» викладача із життєрадісною першокурсницею, якби в історію не втрутилися козли. Не якісь «негарні люди» невідомої політичної орієнтації, а самі звичайні безневинні свійські тварини, що для героя чомусь раптом набули сакрального, та навіть жахаючого значення. Чорні фарби в повісті згущено до максимуму — геть усі виглядаються жахливими подобами, себто козлами, і з кожною сторінкою це відчуття все кріпне.

Але може все це нам лише здалося? Може насправді за певних обставин козли небезпечні містичні потвори? Може психічно неврівноважений доцент просто гостріше відчуває духовний світ, а Кузьмич дійсно володіє магічними здібностями і лише прикидається блазнем а ля Распутін? Що як дівчина виявиться не наївною дурепою, а щасливим талісманом та єдиним шансом для героя?... До самого фіналу читач не знає цього, а після розв’язки питань без відповідей стає ще більше.

Окрім «Козлів» до книжки ввійшла повість «Дружини привидів». Це лірична оповідь про непросту жіночу долю в умовах напівтоталітарного суспільства та загадкової Ф-зони, що утворилась внаслідок використання наднової зброї. Зона веде з людьми цинічну й небезпечну гру: відбирає життя у вояків, залишаючи лише «відбитки» їхніх особистостей. Головна героїня Вікторія іде у зону на пошуки втраченого коханого. І знов авторка мучить і читачів, і героїню сумнівами. Де справжній чоловік, де лише примарний фантом?

Немає фактів — є лише їх інтерпретація. Герої Яни Дубинянської навіть не прагнуть до об’єктивності і сприймають світ через призму власних забобонів та прагнень. Власне, те саме пропонується і читачам: немає літератури — є лише її інтерпретація...

ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ ВІД ЯНИ ДУБИНЯНСЬКОЇ.