А що там, за дверима?.

17.04.2011

Такі книжки, як роман Яни Дубинянської «Сходовий майданчик», завжди будять фантазію і роздуми на тему: «А якби я мав (мала) таку машину бажань, як у книжці, я б…» Але поки що такі роздуми залишаються мріями та літературними сюжетами. На щастя – адже прагнення людей часто-густо настільки негуманні, що якби вони збулися, то наша цивілізація опинилася б перед загрозою зникнення.

У «Сходовому майданчику» прилад для втілення бажань створив старий професор. Щоб забутися від гіркоти нерозділеної любові, він повністю поринув у виготовлення своєї надзвичайної машини (пам’ятаєте, що таке сублімація за Фройдом – перенесення нереалізованої сексуальної енергії на творчість). Він і сам до кінця не був впевнений, що винахід працюватиме. Це – машина бажань. «Бажання. Припустимо, воно у вас є. Справжнє, сильне, концентроване й спрямоване на конкретну живу людину. Але насправді сильне почуття – яке завгодно: кохання, ненависть, страх – матеріальне завжди. І має енний запас енергії, яку перетворює трансформатор». «Машина бажань» не вміє виконувати власне самих бажань, а просто дає можливість тому, хто має сильне почуття (любов, ненависть, каяття, ностальгія), сумістити його життєвий простір з життєвим простором того, на кого це почуття спрямоване.

Деякі герої роману точно знали, чого саме хочуть. Деякі просто були впевнені, що знають. Але насправді те, чого ми прагнемо, і те, про що ми думаємо, ніби прагнемо, – зовсім різні речі. Цікавим є епізод про самовпевненого тінейджера, який нічим, окрім спорту, не цікавився. І мріяв про те, щоб опинитися в Оушен-Сіті, бо там були найкращі гравці з бейсболу. Але, як виявилось, машина краще знала, чого саме хотілось юному спортсмену. І відправила його не в Оушен-Сіті, а в Санта-Моніка-Біч, бо там знаходилася його мама.

Герої роману – звичайні люди. І бажання їхні, в принципі, ніякою оригінальністю не відрізняються. Герої хочуть бути поруч із коханими людьми, помститися за несправедливість, вибачитися за давню провину… Усі вони рано чи пізно опиняються на одному й тому ж сходовому майданчику, від якого розходяться кілька різних дверей. За кожними чекає чиясь мрія і щастя, а може, й навпаки – розчарування та сум. Адже часто мріяти про щось – набагато краще, ніж цю мрію отримати в реальності.

Роман «Сходовий майданчик» буде до вподоби тим, хто любить соціальну фантастику. Тим, хто із задоволенням перечитує Бредбері та Стругацьких. Адже роман Дубинянської читається так само легко, «на одному подиху», як і «Пікнік на узбіччі» або «Кульбабове вино». Проте навіть тим, хто фантастику не любить, книжку прочитати варто. Хоч би для того, щоб іще раз переконатися: бажання – штука небезпечна, і бажати треба обережно. Адже наші мрії та бажання іноді збуваються навіть без будь-яких машин, а просто тому, що нам цього дуже хочеться.