|
17.04.2011
Рецензія на книжку:
Я.Дубинянська. Листи до полковника : роман
(Переклад:
Мишанич Ярослав)
Гарна то все ж таки забавка — гра в пазли. Не обтяжена зайвими інтелектуальними ходами, як, наприклад, шахи, але так само захоплива й неквапна. Вигадана, напевно, для тих, хто має вдосталь часу, аби складати маленькі частинки в єдине ціле, і для тих, хто не пожалкує за цим втраченим часом, якщо отримана картинка виявиться не такою, як хотілося б.
Роман Яни Дубинянської «Листи до полковника», що продовжує серію «Яна Дубинянська’s puzzles», варто також порівняти, наскільки це можливо, з американським блокбастером — насиченим, непередбачуваним, таким, що попри цілковитий брак вищого сенсу, ідеї чи бодай здорового глузду, вабить до екранів мільйони глядачів. Можливо, саме тому, що не буває нудним. Так само й літературний доробок Дубинянської може подобатися чи ні, але збреше той, хто насмілиться назвати його нудним.
Попри мало не півтисячі сторінок розлогого тексту, подрібненого на старанно перемішані автором шматки-частинки так, що здається, вже ніколи не стануть у цілісну картинку, змістове навантаження у цих частинок — скажу я вам! Тут і таємниче вбивство з політичним підтекстом, і особиста трагедія, і історія кохання, і терористичний акт, і паралельні світи, і навіть справжні дракони...
Мікс детективу, фентезі, дамського роману з елементами епістолярного жанру справді не дає заснути, проте після прочитання створює враження чогось кострубатого, недовершеного, незакінченого. Частинки головоломки, хоч як намагайся, не вкладаються одна в одну, як належить у пазлах. Тож чи на такий фінал чекає читач? Усе залежить від того, чи полюбляє він складати пазли...
не підписано
(Джерело:
"Дзеркало тижня")
|
