|
22.04.2011
Рецензія на книжку:
петренко. тризначення
Перегорнута остання сторінка чергової збірки петрогліфів Петренка (як образно і влучно вже означили у критиці своєрідність творів поета). Нова книга - найбільш поліфонічна й різнопланова з усіх його попередніх збірок. І не з тієї причини, що вона найкрупніша за обсягом. Вона найглибша за змістом і найцікавіша у своїх жанрово-стилістичних прийомах. Жанрові особливості прочитаного вимагають, звичайно, розгляду не в скупих рядках післямови збірки, а в окремих, розлогих роздумах. Що це - пісні, філософські спостереження, песимістичні висновки чи оптимістичні надії?
... Не сни і не поети
Вірші-мої-куплети
- так просто і непросто оцінює свої творіння автор. Відчувається, що думається і пишеться поету складно, часом, навіть, і болісно. Мабуть, як живеться...
Нині настав, про це можна говорити з дуже великим подивом, унікальний етап в житті нашого народу й суспільства, коли поезія немає, нарешті, ні політичної цензури, ні редакторської, ні начальницької. І ніяка спілка, ніякий партком не вчать поетів, як правильніше віршувати, на чому ставити наголос, і скільки "паровозних" віршів про партію та вождів мусить відкривати книжку, щоб її затвердили до друку "в інстанціях". Тепер набагато складніше й відповідальніше треба римувати й верлібрувати - щоб тебе відчув, зрозумів, а тим більше - полюбив читач. І на відміну від революційного класика, який закликав слухати поета "горлана-главаря", в рядках петрогліфів ми бачимо протилежне –
“Поет не розповідач
Не пояснювач
Він просто щось собі говорить
Тихо
І незрозуміло...”
В наш багато в чому незвичайний час народилось чимало усього нетрадиційного: смішного й трагічного, приємного й огидного... Коли з'являється щось зовсім нетрадиційне в творчості, в мистецтві - це, як правило, спершу завжди для більшості незрозуміле. Поезія, коли стає традиційною, то навіть найвправніша, з-під пера чи клавіатури найуславленішого майстра рими, виглядає, як у наш ринковий час любить дехто модно говорити, ''вдалим продуктом", а не результатом творчих мук. Говорю про це тому, що вірші, які ми зараз прочитали, аж ніяк традиційним "продуктом" для ринку назвати не можна. І хоч в одному з петрогліфів бачимо романтичне "творчий кабінет поета муза у ліжку вино у келиху біль у серці"..., на сусідній сторінці вже проривається "робити себе робити ночам не давати спати" і "вимучив учора опале листя... наче модель на зйомках (писав про нього багато) ". Часто про людей світу мистецтва говорять, що він учень такого-то або наслідує традиції, такі-то... В даному випадку можна без коливань стверджувати, що ніяких наслідувань нема. Поет робить себе сам - гарно чи погано, про це хай сперечаються читачі, але добре видно, як він зростає з кожною наступною книгою.
Та все ж довго тягнути балаканину про вірші, які б вони цікаві не були, не варто. Вірші треба читати.
Якщо біблійний Екклезіаст стверджував, що "складати багато книжок - кінця не буде, а багато читати - втомливо для тіла", наш поет по-філософському заключає: "Чим більше книг, тим довше життя"... То давайте будемо раді факту виходу у світ "Тризначення". Нехай кожне із значень стане радісним і для автора, і для читачів.
Микола Лябах
(Джерело:
Тризначення)
|
