|
|
07.03.2015
Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.
11.03.2013
Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.
15.01.2013
Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».
|
Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
27.04.2011
Рецензія на книжку:
М.Назаренко. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)
Якось у вірші “Хіба самому написать…” Шевченко дорікав своїм сучасникам: “Либонь, уже десяте літо, / Як людям дав я «Кобзаря», / А їм неначе рот зашито, / Ніхто й не гавкне, не лайне, / Неначе й не було мене”.
Треба зазначити, нарікання поета на співвітчизників – так свідчить історія – були марними. Протягом багатьох років вони говорили, думали, писали про Кобзаря стільки, скільки йому і не мріялося. Це доводить у своїй книзі “Поховання на могилі” М. Назаренко, пропонуючи читачам найповніше на сьогоднішній день зібрання легенд про Тараса. Першоджерела (усні перекази, анекдоти, що побутували в народі; спогади сучасників) та широкий ілюстративний матеріал, зібрані автором цього дослідження, дають можливість відчути і зрозуміти, як саме Батьківщина сприймала свого пророка, яким вона його бачила, і врешті решт, що вона “з ним зробила”.
Десятиліття за десятиліттям Україна створювала цікавий, незвичайний, можна навіть сказати, чудернацький міф про Шевченка. Своє зачудування цим міфом М. Назаренко, згідно з його власним твердженням, і намагався передати іншим. А дивуватись, як виявилось, справді є чому.
Друга назва книги – “Шевченко, якого знали”. З огляду на сучасність, важливо додати: таким поета мало хто знає сьогодні. Справді, про те, як Кобзар користувався шапкою-невидимкою, ходив по дну річки, з’являвся з могили верхи на білому коні, ширяв у небі соколом, витягував із грудей серце й протягував його Кармалюкові, в підручниках не прочитаєш. Можливо, не в останню чергу й тому, що характеризують подібні оповідки вже не самого поета, а більшою мірою тих, хто їх вигадує, себто той народ, до якого Кобзар постійно звертався і долею якого опікувався.
Багато в чому спираючись на висновки Г. Грабовича та О. Забужко у питаннях, що стосуються шевченкового міфу України, М. Назаренко пише: “Шевченко зачарував Україну – значною мірою створив її такою, яку ми знаємо і в якій живемо; описав так, що його міф виявився дієвим протягом усієї української історії… і, таким чином, встановив спосіб існування України. <…> А усвідомити ми маємо лише одне: Україна або спробує вийти з міфічного кола – або блукатиме ним до скону”.
Олена Харитоненко
(Джерело:
e-motion)
|
|
|
