Щойно дослухав Оленину книжку, яку можна скачати за лінком абсолютно вільно і безкоштовно в чотирьох форматах, в тому числі в аудіо. І хоча я досі надавав перевагу читанню, подумалось – треба ж колись і послухати, щоб знати що таке аудіокнижка. Тепер знаю, адіокнижка це те, що читає (з гарною дикцією) актор Василь Шандро. Втім файл PDF я теж відкривав, розглядав і стікав по стіні. Тепер я знаю, що окрім автора й художника в електронної книжки має бути продюсер і краще за все, щоб його звали Артемом Захарченком.

Хто не знає, Артем захистив дисер з розвитку медіамистецтв, який не знали куди віднести, до мистецтвознавства, бо ж мистецтва, чи до журналістики, бо ж медіа. Добре що врешті решт визначилися і не відправили захищатися до Одеси в іститут зв'язку та театр Музкомедії, бо він там також радіоп'єси розглядає. Звідси очевидно й походить думка, що аудіофайл книжці потрібний. І його потрібно робити одночасно з читабельною версією.

Окрім радіоп'єс там ще було багато цікавого, але мені запам'яталося таке стосовно фотографії: коли вона щойно виникла, то перші роки намагалася послуговуватися композиційними прийомами парадно-портретного живопису. Ну ви пам'ятаєте ці старі пожовклі фото на цупкому картоні, де знімали обов'язково в студії з реквізитом віял, шляпок, фотелів, кушеток, пальм і такого іншого, а фотограф старанно усіх розсаджував у кадрі й шипів "Замри!". Про те, що фотографія – то мистецтво зловити живу мить, здогадалися дуже не зразу. І головне, публіка навчилася сприймати такі фото геть не зразу. Їм здєлайтє мнє красіво, як на картині, хотілось.

Як ви зрозуміли, дисер Артема я уважно читав, але ми з ним зробили з цього геть різні висновки. Я – що наш читач ще перебуває у тій фазі, коли і в електронах йому потрібне відтворення паперової книжки, наприклад – різноманітні горталки типу ІССЮЮ, які відтворюють ефект читання книжки. А Артем – що книжка має бути максимально пристосована саме до екрану й реагувати на кліки миші. Що з цього вийшло можна глянути в тому ПДФ файлі з чудовими ілюстраціями Олеся Романюка, які примушують згадати котляревщину й базилевщину. (Сьогодні довідався що Зхарченки справляли весілля саме в спілчанському "Енеї", і фрески Базилевича до "Енеїди" тоді ще були цілі на стінах. Ті хто їх знищив, замінивши жлобським євроремонтом, – козли, і тільки називають себе культурними людьми, але про це якось іншим разом)

Виявилося, що "Енеїда" згадалася мені недарма, Еней в Олени згаданий, і взагалі там багато паралелей з Іваном Петровичем, починаючи із заучених в школі на уроках літератури слів "бурлеск і травестія", без яких жоден критик, думаю, не спроможеться адекватно про цю книжечку написати. Різниця в тому, що ІПК переселив на Україну римський пантеон богів, а Олена вирішила таки дійти до витоків усієї сітової міфології, і населила сучасний Київ (принаймні масив Відрадний та Поділ), Львів, Фастів, Казатин і ще деякі станції електрички шумерськими богами, героями й людьми. Гільгамеш у неї, наскільки я зрозумів, вчиться в Могилянці, не зрозумів, правда, на кого саме. Я взагалі не розумію хто і для кого в тій Могилянці вчиться, так що не дивно насправді :)

Сюжет захопливий вже тому, що хоча й відтворює стародавній міф про Інанну, але більшість з нас обмежилися знанням греко-римської міфології, і що буде далі аж ніяк не здогадуються. Ось ви знаєте, богиня чого та Інанна? Я теж не знав, а виявилося, що...
Втім без спойлерів. Не можу написати, що прочитав одним духом, бо слухав, а не читав, а 5 годин поспіль (час звучання книжки) якось не дуже то й послухаєш. Слухав у декілька прийомів. Досі ходжу під враженням.

Ну і ще таке. Деяка статистика, оскільки книжку викладено на Автурі. Перший читацький відгук в ЖЖ з'явився через 10 год. 40 хв. після того, як книжка стала доступна для скачування. За першу добу її скачали щось із 300 раз, а на цей момент – вже 2183 рази. Тобто стандартний укрлітівський наклад 2000 екз. вже перевищено в перші ж троє діб. Ось і хочеться спитати у видавців "може щось у консерваторії підправити"? Але про це теж іншим разом. Краще всього 30 травня на Книжковому Арсеналі, де Захарченко проводитиме презентацію й круглий стіл про електронні книжки.

Мені здається, це безумовний успіх. Давно мені ніщо так не подобалося як за змістом, так і за формою, в яких має бути єдність :) І, як вже бачимо, не тільки мені.

Сім воріт, або Електричка Фастів-Вавілон.