Книжки травня: Маузер для Забужко.

02.06.2011

Олена Захарченко нещодавно оголосила про вихід своєї нової книжки та отримала шквал коментарів.

Очевидно, що в Україні закорінилася тенденція видання електронних книжок як альтернатива друку на папері. Все більше молодих письменників, які самі оплатили (чи ні) роботу коректора, редактора та ілюстратора, готові (умовно) безкоштовно викладати свої тексти в мережі.

Що це може означати? По-перше, своєрідний альтруїзм. Умовна безкоштовність - цілком закономірна реакція на в принципі низьку гонорарну ставку в Україні та невиплати роялті.

По-друге, маємо наслідок кризи українського книговидання. Великі видавці переважно не готові друкувати тексти молодих або маловідомих авторів. А після згортання діяльності Леоніда Фінкельштейна у видавництві "Факт", маємо лакуну. В Україні зараз немає видавців, які би спеціалізувалися на відкритті нових імен.

Але варто повернутися до повісті "Сім воріт". Нею Олена Захарченко продовжила низку своїх текстів "химерної прози". Насправді в українській літературі не так багато авторів працюють у цьому жанрі - хіба що Юрій Винничук і Галина Пагутяк.

Також варто звернути увагу на жанрове визначення "повість". У нинішньому літературному контексті воно - рідкість. Більшість письменників тексти обсягом сторінок на 100 позиціонують як романи. З іншого боку, Анатолій Дністровий колись звернув увагу на прискорення життя та появу такого собі "швидкого роману".

Повість Олени Захарченко "Сім воріт" існує винятково у вигляді електронної книжки. Вона доступна в чотирьох різних форматах і абсолютно безкоштовно. Особливо смачно виглядає аудіоверсія - студійний запис за участі професійних акторів. І це також у вільному доступі.

Звідки така щедрість? Дуже просто - створення книжки профінансоване фондом одного українського олігарха.

Структура побудови повісті вкорінена в шумерську міфологію. Зокрема йдеться про історію мандрів богині Інанни до царства мертвих. Іннанна - це таж Іштар. А про Іштар багатьом точно траплялося читати в романі Пєлєвіна "Generation P".

В ролі Іннанни виступає дівчина Марина. Поруч діють її наставник Енкі та дійові особи меншого калібру. В художньому світі повісті будь-який вокзальний волоцюга може виявитися яким-небудь шумерським богом.

Вирізняється стиль письма. До шумерського контексту допасовано особливий підкреслено архаїчний тон замовляння-примовляння. Щоправда, враження від читання дещо псує лейтмотив нелюбові до Києва. Його оточує семантичне поле бруду, огиди, смороду, смерті тощо.

Повість варта читання та слухання. До того ж, про неї нещодавно написала Оксана Забужко в себе на Facebook:

"Прислали мені лінк на її (Олени Захаченко - І.С.) нову книжку - почала читати і - як у "Пропалій грамоті" - "слухай, каже, де я тебе бачив"?:) "Дуже багато смертей"(с) як двигун сюжету, почергова зміна нараторів (розділи, правда, коротенькі), а замість воїнів УПА з "іншої реальності" в сучасний Київ і Львів приходять - шумерські боги)), - і "брюкі прєвращаютца в елєґантниє шорти"(с), тобто з "Музею" виходить цілком таке жвавеньке маслітівське чтиво (я ще, правда, не дочитала, куди вона це все виводить, але "звідки" - вже очевидно: звідти ж, звідки й ГГ (Ганна Герман - І.С.)

Я особисто паралелей із "Музеєм покинутих секретів" не можу збагнути. Хіба що наратори справді змінюються. Але ж Оксана Забужко не візьме собі copyright на використання цього прийому?