Відповідь на прості запитання…

Як ми й обіцяли в минулому номері, розпочинаємо нову рубрику, присвячену нашим (і Вашим) спогадам про прочитані книги…

Сьогодні – враження від прочитаного роману Галини Вдовиченко «Хто такий Ігор?». Книга у 2010 році одержала спеціальну відзнаку – «ГРАНД – КОРОНАЦІЯ СЛОВА». А з її автором городківчани мали змогу познайомитись близько місяця тому, коли Галина Вдовиченко разом із іншими «коронованими» письменниками відвідали наше місто у рамках творчого туру Львівщиною, організованого РФР «Городочина».

Мабуть, цілком виправданим у літературі усіх часів є успіх саме авторів-журналістів. Митці слова, назбиравши по крупинці досвіду у різних сферах життя, відчувають, що газетної шпальти чи робочого ефіру давно замало, й починають писати книжки (Г.Вдовиченко – заступник головного редактора газети «Високий Замок»).
Дивовижної сили враження, які захопили з найпершого речення роману «Хто такий Ігор?» (потенційних майбутніх читачів запевняю: саме З ПЕРШОГО речення!), вже не відпускали протягом усіх 276 сторінок. Це – один із творів, котрі заковтують за один-два вечори. Роман – про кохання, неповторну зустріч двох людей, про пам’ять й спокуту надуманої несміливості, про те, що жити, любити і одержувати повні пригорщі задоволення від життя треба СЬОГОДНІ…
Олена – жінка, вдома у якої двоє майже дорослих доньок, працює у відділі новин одного популярного видання. Сашко – колишній студент-журналіст, який колись проходив практику у тому ж виданні, а сьогодні повернувся з-закордону, де заробляв гроші на втілення давньої мрії: відкрити ресторанчик. В житті буває так: коли ти попадаєш на хвилю, а коли хвиля – на тебе. Цього разу хвиля «з головою» накрила Олену й Сашка. Між ними – роки і погляди на життя. І все ж – неприборкана пристрасть, а ще – розуміння, кохання, здається, ціла вічність... Та протягом усіх проведених разом щасливих хвилин Олена все ж була впевнена, що спільного майбутнього у них немає, і, боячись проґавити той момент, коли різниця у віці шкребтиме по серцю, виношувала думку про розрив стосунків. Але хіба можна втекти від того, що нам належить пережити?
У вас буває так, що чергову, а то й єдину на все життя мрію ви придумали, намалювали в уяві, ба – навіть «нагородили» її кольором, запахом, ім’ям? Або ж так, коли ви не можете пояснити, але знаєте точно: саме він/вона, і ніхто інший і саме так, а не інакше?
Роман помережаний асоціаціями та переживаннями, романтичними втечами від нудних буднів, приємними й неприємними несподіванками, неперевершеними описами привітної природи та привабливих туристичних куточків нашої країни. Мистецтво слова заворожує, рівний тон літературної та різнобарвної мови дозволяє насолодитись чистим, як сльози радості, коханням, не заплямованим притаманним у сучасній літературі негативом.
Надія МАКСИМОВА

P.S. А постійно бути в курсі новинок від Галини Вдовиченко та знайомитись із її творчістю Ви можете на особистому інтернет-сайті автора: www.wdowychenko.com.
І нагадуємо: СВОЇ враження від прочитаних книг надсилайте на електронну скриньку: gazeta-dlja-vas@ukr.net .
А ще ми, дорогі читачі, щоразу у цій рубриці пробуватимемо трішечки «розтягнути книжку на цитати» :).
Думки з роману «Хто такий Ігор?»:
* «Жодного разу жодного чоловіка я не питала: «Ти мене любиш?». Про це зазвичай мовчать. Або говорять не запитуючи, коли мовчати несила».
* «…він мені вже надто дорогий, аби влаштовувати дешеві сцени».
* «Зі знятою шкіркою, позбавлене зайвого, четвертоване яблуко на долоні було символом наших стосунків».
* «Закинь свіжий огірок до солоних – він такий самий стане. Оточення – це усе!»
* «Ти Сашка підозрюєш в тому, на що сама підсвідомо здатна».
* Одного разу на сторінках видання, де працювала Олена, підняли тему, як боротися з хропінням. Тема викликала неабияку дискусію, аж поки до редакції не надійшов коротенький лист, який опублікували в черговому номері: «Це була найкраща музика, яку я чула у своєму житті. Р.Д., вдова».

"Відповідь на прості запитання".