Ця абетка присвячена письменникам. Жодної асоціації з сучасними українськими авторами, щоби ніхто не ображався. Абетка місцями халтурна - деякі літери не заповнені. Причина проста. Я написала тільки тих, хто одразу спав на думку. Не хотілося нишпорити етажеркою в пошуках красивих прізвищ. Тобто тут своєрідний відбиток мого літературного Олімпу тут-і-тепер.

А

Богдан-Ігор Антонич

Здається, з цього поета почалася моя справжня любов до української літератури.

Якось, поки ще вчилась у школі, була просто одержима французькими символістами та російськими кубофутуристами. Власне, Бодлером і Маяковським. І здавалося мені, що нічого настільки гарного в класичній українській літературі я ніколи не прочитаю

Але ось на уроках української літератури ми дійшли до Антонича. Тоді треба було на пам`ять вивчити «Антонич був хрущем». Вірш не надто сподобався, але дуже вирізнявся з-поміж іншого колись вивченого. І тоді прочитала те, що було в хрестоматії. А потім купила свою першу книжку Антонича.

Зараз око і розум тішить видане «Літописом» повне зібрання творів. Мені там не подобається хіба що передмо

Б

Шарль Бодлер

Він - на верхівці мого рейтингу французьких поетів. Найбільше люблю його поезію в прозі. Переклала десь половину його збірки «Petits poemes en prose». Тепер шукаю видавця на таку штуку. Можливо, вже знайшла - час покаже.

Не менше люблю його есеїстику та критику - Бодлер, як на мене, чудово писав про мистецтво. А його листи до матері взагалі треба терміново перекладати та видавати - це перлина епістолярного жанру та чудове джерело інформації про життя поета - краще за будь-які підручники розкаже про будні богеми тогочасного декадентського Парижа.

В

Франсуа Війон

Чудовий поетичний образ, біографія і тексти. Думаю, українська поезія кінця 80-х та початку 90-х мала багато «війонівських» відтінків.

Загадку Війона я розгадати не годна. Його рядок «Я знаю все, не знаю лиш себе» звучить надзвичайно сучасно - як і вся його «Балада прикмет». Для мене це велика таємниця - як і свіжість Шекспіра чи Франсуа Рабле.

Щоразу, коли стикаюся з подібними письменниками, мені здається, що я починаю трохи краще розуміти значення слова «Література».

Г

Лінор Горалік

Рідкісний випадок, коли я в захваті і від персоналії, і від її текстів.

Ми познайомилися під час інтерв´ю в Москві. Холоднуватий травневий московський день негайно розтопила усмішка Лінор. Ми проговорили години півтори, а потім якось спонтанно вирішили пообідати разом.

З тієї зустрічі мені відкрилася справжня Москва. Щось подібне я відчула наступного дня, коли познайомилась із Оленою Марінічевою.

У Лінор Горалік пречудові тексти. «Устное народное творчество обитателей сектора М1» - просто геніальний, як на мене.

Ж

Жуль Верн

Чудовий автор для читання вночі під ковдрою з ліхтариком. Я думаю, бодай одну книжку Жуля Верна в дитинстві читали всі.

І улюблений персонаж звідти ж - Паганель. Переплутати право та ліво або іспанську мову з португальською - так вміє тільки він. Ну і я, іноді.

З

Зеді Сміт

Мені дуже сподобався її роман «Білі зуби». Це хороший приклад еволюції жанру класичного англійського роману. Як казав Віктор Неборак - взірець літератури, де молодий письменник відчуває за плечима потужну національну романну традицію.

І

Ірвін Стоун

Одного разу я прочитала його роман «Сильніше за життя» та відкрила для себе Ван Гога. Роман біографічний, що спирається на листування Ван Гога з братом. Відтак тут чимало достовірної інформації.

Після цього тексту я інакше подивилася на колись давно бачені «Соняхи» та інші полотна. Сьогодні Ван Гог - мій улюблений художник.

В принципі, українські письменники запросто могли би так само міфологізували котрогось із українських художників. Персоналій не бракує. Сподіваюся, скоро і книжки про них з´являться.

Й

Ежен Йонеско

Обожнюю театр абсурду, особливо п´єси Ежена Йонеско.

Йонеско ні на кого не схожий. Він майстерно грається зі стереотипами та мовними кліше. Він буквально «роздягає» французьку фразеологію, шар за шаром знімаючи звідти нашарування та лишаючи дослівний сенс. Результати блискучі та надзвичайно смішні. Але через цю гру деякі пасажі з Йонеско майже неперекладні.

Колись я трохи перекладала Йонеско «в стіл». Одного разу, році в 2004-му, прийшла зі своїм перекладом «Лисої співачки» у «Всесвіт», а мені сказали, що п´єсу вже перекладено, і тому немає сенсу робити другий варіант. Сьогодні той свій переклад вважаю невдалим, але скоро візьмуся за його повторне освоєння.

К

Джек Керуак

Кльовий письменник, кльові мандри. Мені подекуди хочеться закинути речі в якусь машину та поїхати навпростець світ за очі - побачити глухі куточки країни та познайомитись із іншими мандрівниками.

М

Володимир Маяковський

Мій улюблений російський поет. А ще я виросла на проспекті Маяковського - цей збіг дивує досі.

Про Маяковського я не можу говорити адекватно - зриваюся на фрагментарні вигуки та цитування улюблених рядків. Виходить такий звуковий палімпсест. До речі, цілком у дусі кубофутуризму.
Не втримаюсь і процитую тут поезію «Город». Це текст про Париж. Щоразу, як його читаю, на очі навертаються сльози - як від пісень Едіт Піаф. Ті, хто гарно мене знають, чудово розуміють, чому.

Н

Ірен Неміровскі

Стала для мене відкриттям. Українка, що була зіркою французької літератури в 1930-ті роки, уявляєте? Я писала про неї - і це було аж другою україномовною публікацією про Ірен Неміровскі. А ще восени презентувати переклад книжки «Вино самоти» приїздила її старша донька - і я взяла в неї інтерв´ю. Надзвичайна жінка.

Роман «Собаки та Вовки» я три роки тому переклала українською. З перекладом звернулася до кількох видавців, отримала відмову. А потім хтось із КСД сказав, що після мого листа зацікавилися постаттю Ірен Неміровскі - і тепер хтось робить переклад якогось її роману. Ця інформація не підтверджена в міру надійними джерелами. Але якщо це правда, то я рада, що хоч таку користь вдалося принести вітчизняним книговидавцям.

О

Мішель Онфре

Сучасний французький лівий філософ-прихильник атеїзму. Але важливе не це.

Мене особисто постать Мішеля Онфре приваблює не так науковою діяльністю, як створенням Народного університету. Уявіть лишень: винятково з доброї волі викладачі читають свої курси, куди студенти ходять так само винятково за власним бажанням. Ані оцінок, ані сесії. Ось тут і буде видно справжню конкуренцію та мотивацію.

Мрію, щоб в Україні з´явилося щось подібне. Вважала би за честь щось у такому закладі читати

П

Марсель Пруст

Про нього немає сенсу багато говорити. Натомість є сенс його читати. Я пам´ятаю далеке літо 2003 року, коли вперше прочитала «На Сванову сторону». Це було ідеальне попадання в «десяточку» мого літературного смаку.

Подібне відкриття сталося згодом, коли прочитала цей роман французькою мовою. Марсель Пруст - майстер, і цим усе сказано.

Р

Еріх Марія Ремарк

У мене з дитинства слабкість до текстів «втраченого покоління». Гертруда Стайн, Ернест Хемінгуей. Але особливе місце в моєму хіт-параді займають романи Еріха-Марія Ремарка.

Я мало чи не щороку перечитую два його тексти - романи «Тріумфальна арка» та «Три товариші». Вони дають мені втіху. Втіху в сенсі «утешение» - і радість, і спокій.

С

Еміль Мішель Сіоран

Рік тому я закінчила переклад вибраних есеїв Еміля Мішеля Сіорана для видавництва «Грані-Т». Книжки поки що немає, але колись буде.

Еміль Мішель Сіоран - філософ із карколомною біографією. У цьому він чимось схожий на літературного персонажа - в його Творця і/або Патрона була непогана фантазія.

Спочатку майбутній філософ носив цілком румунське прізвище Чоран, вчився на факультеті філології та філософії та мав за одногрупників Мірча Еліаде та Ежена Йонеско.

Потім пише дисертацію про Ніцше, захоплюється ідеями Гітлера, але щойно до влади прийшов Антонеску - тікає до Франції. З тих пір він не підтримує жодної влади, спілкується винятково французькою (навіть з рідними з Румунії) та змінює своє ім´я. Еміль Чоран у 1949 році написав «Трактат про гниття» та назвався Еміль Мішель Сіоран.

Його тексти надзвичайно цікаві. Корисно їх читати в хронологічному порядку. З кожним роком письмо Сіорана стає все більш лаконічним, а хід думок - усе більш розкутим. Хоча мені особисто найбільше подобається ранній франкомовний Сіоран кінця 1940-х років. Власне, його «Тратат про гниття» - моя улюблена книга цього філософа.

Можу шматочок процитувати. Це фрагмент есею «Убогість: допінг духу» з циклу «Зречення» з книжки «Трактат про гниття». Уявіть собі - 1949 рік!

Убогість: допінг духу

Для підтримання тонусу духу згодяться не тільки кава, хвороба, безсоння чи одержимість смертю; убогість цьому сприяє не менше, можливо, вона навіть ефективніша: страх перед завтрашнім днем, як і страх перед вічністю, та фінансова скрута, як і метафізичні жахіття, повністю виключають можливість відпочинку й невимушеності. - Ми принижено смиренні тільки тому, що не можемо наважитись здохнути з голоду. І ми дорого за це платимо. Жити за рахунок людей і не мати при цьому жодних схильностей до жебрацтва. Принижуватися перед гарно одягнутими неробами і самовпевненими манірними щасливцями! Залежати від опудал, які не гідні навіть презирства. Соромно просити будь-що з того, що викликає бажання знищити цю планету та всі її ієрархії, всі її виродження. Суспільство - не біда, суспільство - лихо: з якогось дурного дива ми можемо тут жити! Коли наполовину байдуже, наполовину скажено його споглядаєш, стає дивно, що досі ніхто не зруйнував його твердині, що досі не знайшлося добрих зневірених пристойних умів, придатних безслідно його знищити та стерти з лиця земл

Стояння з протягнутою за милостинею рукою та очікування відповіді з всесвітньої тиші - у них багато спільного. Серцям і матерії властива скупість: отримати стипендію так само важко, що й отримати відповідь із глибин Невідомого. Жебрацьке життя - фу! Хто знає? Можливо одного дня Невідоме розкриє свої скарби; проте Багатій ніколи не віддасть своїх, не віддасть, допоки кров тече в судинах... Він охоче скаже правду про свою ганьбу, про свої пороки, про свої злочини, але збреше про свої статки; він довірить вам усе, навіть життя, але ви ніколи не заволодієте його таємницею, таємницею його статків...

Бідність - не тимчасовий стан: вона забезпечує впевненість у тому, що у вас ніколи нічого не буде, що ви народилися поза обігом благ цього світу, що треба боротися за право дихати, що треба завойовувати повітря, надії, сни, що навіть якщо суспільство зникне, природа залишиться такою ж безжальною та збоченою. Творіння не приборкає жодна батьківська сила: куди не глянь, кругом скарби: скажімо, деміург Арпагон, Його високість відлюдькуватий скнара. Це він сіє у вас страх перед завтрашнім днем: зовсім не дивно, що релігія є однією з форм цього страху.

Для вічних аборигенів бідність - як допінг, який вони прийняли раз і назавжди, і не змогли уникнути кайфу, як інтуїція, що попри відсутність життєвого досвіду викриває весь жах буття.

Т

Туве Янссон
Зачарована її Муммі-Тролями.

Х

Ернест Хемінгуей

Мене зачудовують і його тексти, і, особливо, його любов до котів. Тут ми солідарні. Про тексти Хемінгуея говорити не хочу - є ризик наговорити банальності. Скажу тільки, що ми з Хемом солідарні не тільки в котах. Париж - це таки справді свято, яке завжди з тобою.

Ц

Пауль Целан

Його поезія була для мене відкриттям. Поки що не знаю німецької мови, тому не можу оцінити оригінал. Але люблю його поезії завдяки перекладам Марка Білорусця.

Ш

Тарас Шевченко

Мені ніколи не подобалися поезії Тараса Шевченка. Але насправді Шевченко цінний не тим, що подобається чи не подобається читачам. Шевченко - це матриця, основа, на яку наростав увесь подальший український літературний процес.

Славінська абетка: від Антонича до Шевченка.