Журналістка Ірина Славінська протягом минулого року взяла щонайменше 33 інтерв’ю українських письменників для сайту «Українська правда». Але, щоб робота не пропала дарма (журналістські матеріали, знаєте, так швидко застарівають) вирішила зібрати їх у книжці під назвою «33 герої укрліт». Чи паперове видання врятує ці розмови від «зморшок» та швидкої смерті – згодом побачимо. Наразі поговоримо про 33 священні корови української літератури.

Саме така змішана алюзія до пісеньки із фільму «Мері Поппінс» та індуїзму виникає у кожного читача, який мав щасливе дитинство і дрібку освіти. Оскільки дитинство в багатьох із нас було давно, нагадаю, що в тексті пісні йдеться про 6-річного поета, натхненного римувальника, відправленого (певно, дорослими) в село. Формула успіху поета полягала в тому, що він читав коровам вірші, а ті давали молоко. Інфантильність, сумнівний талант віршомаза, якому одночасно вдається займатися побутовими справами – тобто пасти корів – от яскраві ознаки цього героя, до якого нас відсилає назва книжки. Тож, попри всі розмови журналістки про 33 літери української абетки, виникають підозри щодо її ставлення до власних «героїв укрліт». Це по-перше.

По-друге, дуже неоднозначно звучить назва книги з ґендерного погляду: чому герої? Уже у змісті ми зустрічаємо опитуваних героїв жіночого роду, по-українськи – героїнь. Тож маємо підстави говорити про патріархальність самої Славінської. У патріархальній світобудові вона займає радше маскулінну позицію: тверда і впевнена. Настільки, що навіть «репортерський» відгук на книжку із власним прізвищем на палітурці мала сміливість написати (див. на «Українській правді»).

Тепер ближче до тексту. У вступі із промовистою назвою «Від Славінської» (майже Євангеліє) зазначено, що «є 33 літери української абетки» (дійсно – тридцять три), та далі: «На кожну з них придумувалося слово – це робив або співрозмовник, або я. Кожне слово викликало певні асоціації, які співрозмовник озвучував, диктофон записував, а я допомагала розвинути міркування в який-небудь цікавий бік». Ніде правди діти, цей «бік» дійсно цікавий і дійсно який-небудь. До купи ці різні слова кожного з письменників збирає принцип абетки. Новаторство Славінської полягає в застосуванні глянсового формату саме до письменників (на початку вступної статті журналістка вопрошає: «Що спільного між сучасними українськими письменниками та західними топ-моделями?»). Треба віддати її журналістському таланту належне, адже ця молода особа вміє розговорити співрозмовників/ниць на цікаву тему. Проте такий формат інтерв’ю уможливлює домашні заготовки, тож говорити про психологічний експеримент не випадає. Це підтверджує випадок із Андруховичем, який був незадоволений своїм першим інтерв’ю у форматі абетки, «тому з’явилася його нова версія» (припускаю, що це вже було письмово).

Кожна розмова цієї книжки починається вступом за мотивами української Вікіпедії (чого авторка зовсім не приховує, а навіть декларує). Вступає журналістка завжди запитанням на кшталт: «Хто з українських письменників міг би стати натхненником TV-шоу з розіграшами простих смертних?» (відгадка – Юрій Винничук). Або: «Хто з українських письменників читає не менше 100 сторінок на день і вважає читання наркотиком?» (відповідь шукайте на стор. 148). Подібні запитання на початку першої фрази ліду (себто вступу) притаманні більше розмовному жанру та застосовуються як вступ здебільшого вчителями для актуалізації опорних знань (перепрошую за педагогічну термінологію), а от читача вони щонайменше дратують.

Дещо дивним є вибір так званих героїв (героїнь), наведу принаймні кілька імен: Люко Дашвар, Іван Драч, Олександр Кабанов, Юрій Макаров, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько. Таких приводів купити книжку тут 34 (адже Генрі Лайон Олді – псевдо двох письменників). Прізвища тих, хто сюди не потрапив, ви легко знайдете у найперших рецензіях на це видання.

У такому разі виникає запитання в стилі Славінської: а хто ж читає ці інтерв’ю, які, ніде правди діти, мають певну історико-біографічну та художню цінність завдяки прямій мові більшої половини (не будемо показувати пальцем) співрозмовників? Цільовою аудиторією, напевно, є люди, які найбільше піддаються навіюванню: школярі, студенти. Окрім того, ця книжка може бути зручною для літературознавців, які потребують подібних матеріалів для застосування, скажімо, психоаналізу, щоб гатити по текстах нещасних героїв укрліт.

33 корови української літератури.