Трави, мокрі пси....

 
Трави, мокрі пси...
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому
нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

26.09.2011

Рецензія на книжку:
Матіяш Богдана. Твої улюблені пси та інші звірі : вірші

Богдана Матіяш написала дуже дорослу, дуже серйозну книгу. Хоча не здивуюся, якщо в книгарні побачу „Твоїх улюблених псів та інших звірів“ на полиці з дитячими виданнями, подібно до того, як попередню Богданину збірку „Розмови з Богом“ не раз доводилося бачити серед релігійної літератури. З тих самих, уже названих вище прикрих причин. Але ще й тому, що таке промовляння, з яким до нас звертається Богдана – дуже відкрите, без жодних підморгувань і натяків, яке на вході не шукає „свого“ чи „не свого“ слухача, – на щастя, важко піддається класифікації. Воно приходить, не представившись, щоб нагадати нам про деякі важливі речі й піти далі.
Винятково рівне і впевнене у собі, позбавлене того сум’яття, яке не раз змушує авторів шукати собі роль, користуватися тим, що вже колись „спрацювало“ в чужих руках, письмо (ні, все-таки насамперед промовляння) Богдани Матіяш триває, переливаючись з однієї книжки в наступну. Це вже майже не література – якщо віддати кесареві кесареве й залишити за літературою її вічні техніку та наслідування. Бо тут майже немає ні того, ні іншого. Застосовувати тут традиційні критичні мірила – те саме, що до води прикладати критерії якості лікерів. У цій поезії (якщо це все ще поезія) ніби й немає нічого оригінального, ніякого novum. Але чи ми заслужили на novum, якщо взагалі розучилися користуватися мовою, призначеною для того, щоб називати речі, а не примари? Може, знову мусимо вчитися говорити, кажучи: „трави“, „мокрі пси“, „сніг – для того, щоб ним швидко бігти“? Чи маємо ми право прикрашати будинок, який висить у повітрі?
Навіть не знаю, як сказати це, не впавши у надмірний пафос. Але Богдана й тут, у „Твоїх улюблених псах…“ (твоїх, так, читачу!) продовжує свою розмову з Богом, утіленим у Його трепетних створіннях: безкорисливо вірних і повних любові псах, мудрому й доброму леві. Вони – можливо, лише вони – є нашими посередниками у розмові з Найвищим. Їх – які, на відміну від нас, ніколи не були вигнані з раю, – лише послано сюди, щоб показати нам туди дорогу. Якщо захочемо за ними піти.
А доти вони просто будуть з нами, аби освітлювати собою наші земні сутінки. Навіть биті і зневажені, вони будуть із нами, як кудлаті апостоли, наша втілена провина й обіцянка рятунку.
Ще книга Богдани Матіяш – про потребу не боятися. І про те, як можливо взагалі не боятися. Адже всі різновиди страху – пов’язані; страх перед тваринами – це страх смерті, і навпаки. А тому звільнитися можна лише від усього страху водночас. Підійшовши, як св. Герасим Йорданський, до лева; вийшовши назустріч вовкові, як св. Франциск; упізнавши у напозір грізному звірові брата у Божому сотворінні. І бути разом у Його, Всевишнього, світлі. З довірою й надією. Без страху.

Остап Сливинський

(Джерело: Український журнал, 2011, № 6)

Реклама
Rambler's Top100