Жанр: детектив для українців

Оглядаючи на початку минулого року попередній роман Наталі Тисовської, автор цих рядків зовсім не думав, що довільне жанрове визначення, зроблене після прочитання «Укусу огняного змія», майже слово в слово підійде до нового роману, котрий разом із авторкою став цього року срібним призером «Коронації слова» і через це - оперативно виданий. У «Трьох таємницях Великого озера» Наталя Тисовська зробила, як на мій скромний розсуд, неможливе - написала детективний роман про українську діаспору.

Цього до неї не робив, здається, ніхто. Причому не лише зі скромного кола вітчизняних авторів цього жанру, а й у світовій детективній, а також - кримінальній та пригодницькій літературі. Правда, можна при бажанні заявити, що «Хрещений батько» Маріо Пьюзо - це роман про італійську діаспору в Нью-Йорку та, якщо брати ширше - в Америці. А, наприклад, «Вершник без голови» Майн Ріда - про становлення в Техасі ірландської діаспори. Чи «Капітан Зірви-Голова» Луї Буссенара - про британську діаспору в Південній Африці, ну, а блискучий шпигунський роман Редьярда Кіплінга «Кім» - про британську ж діаспору в Індії.

Та шукайте скільки завгодно паралелей, все одно в цих чи інших запропонованих у якості прикладів романах представники тієї чи іншої діаспори напевне займаються чим завгодно (скажімо, як у «Хрещеному батькові», вибудовують злочинну «родину»), але точно - не своїми національними справами. Тоді як вбивство на водоспаді біля вигаданого містечка Буремна Затока, у якому вгадується прикордонна територія, десь між США та Канадою, насправді має прямий стосунок до суто, я б навіть сказав - питомо українських справ. Якими займається героїня роману, громадянка України пані Наталя, котра працює тут в архівах і, як мені видається, це продовження пригод перекладачки Наталі, котрі описувалися в «Укусі огняного змія». Принаймні, героїня починає свою оповідь з того, що всі свої пригоди, як теперішні, так і минулі, вона бере з реального життя. Не проектуйте це на особу авторки - для зовсім невтаємничених нагадую, що це такий розхожий письменницький хід.

Отже, знову маємо запорошені архіви, зниклі документи, загадкові рукописи української емігрантки, багатозначні ініціали та факсиміле - все те, на що наштовхнувся в якомусь своєму приватному розслідуванні молодий киянин Роман Данилець. Його подруга, індіанка, кудись зникла, і є два варіанти відповіді: або вона все бачила, злякалася та заховалася, або причетна до злочину. І Наталя, аби докопатися до істини, мусить пройти його слідами.

Проте власне детективна лінія у першій половині книги значно поступається, так би мовити, побутовій - авторка вустами своєї героїні описує, часом - буквально й досить дотепно (аби сам не бачив, що так буває - не повірив би) життя, звичаї та побут закордонних українців. І ось тут виникає перше, досить серйозне як для оцінки детективного роману запитання: а чи варто ось так відразу, з перших сторінок, максимально звужувати коло читачів твору, чий жанр передбачає максимально широку читацьку аудиторію? Адже обрана тематика - українська діаспора - навряд чи стане близькою нашим сучасникам...

Готовий погодитися, що відправити героя чи героїню на інший бік земної кулі, аби вони розгадували детективні ребуси на чужій території, в чужій обстановці, з мінімальною підтримкою, та навіть долаючи упереджене чи вороже ставлення до себе - випробуваний часом та досить дієвий для жанру хід. За прикладами далеко ходити не треба: «Гра на чужому полі» росіянки Алєксандри Марініної, «Братерство каменю», «Політ лелеки» та «Ліс мерців» француза Жана-Крістофа Гранже або «Нетопир» норвежця Ю Несбе. Там герої опиняються далеко від домівки: хто - в провінційному курортному містечку, хто - в джунглях Латинської Америки чи степах Монголії, хто - в австралійському буші. Але всякий раз розслідується більш серйозний та масштабніший злочин, ніж падіння студента зі скелі водоспаду. І, що не менш важливо, суто національні проблеми відсунуті на задній план. А в «Трьох таємницях...» від самого початку виходить: куди б героїню не закинула доля, навколо - Україна та українське питання...

Проте не варто поспішати з висновками. Бо все, сказане вище, може прийти читачу в голову і триматися там, доки він разом із героїнею не розгадає другу таємницю з трьох запропонованих. Але вже під фінал, як належить у детективному романі, весь попередній сюжет перекреслить один невеличкий розділ. Після чого ситуація повернеться на сто вісімдесят градусів, перемістившись від суто українських проблем до, якщо можна так сказати, загальнолюдських, і третя таємниця Великого Озера переведе історію в площину авантюрного роману.

Звісно, не обійшлося в Тисовської без «фішок», котрі тепер можна вважати її фірмовими ознаками. Героїня по ходу свого розслідування періодично бачить лісового койота й відкриває в собі здатність читати його думки, а звір, своєю чергою, допомагає їй подумки перенестися в минуле. Пропонуючи читачам своєрідні флеш-беки, котрі підкидають читачам ключі до розгадки. Щось подібне зустрічається, зокрема, в її ранньому романі «Під знаком шаманського бубна», тільки там діють не койоти, а мавки з чугайстрами. Власне, Наталя Тисовська поки що єдина, хто поєднує в рамках обраного жанру раціональні та ірраціональні мотиви - теж, до речі, суто українська ознака.

Таємниці української діаспори.