|
14.10.2011
Рецензія на книжку:
Матіяш Богдана. Твої улюблені пси та інші звірі : вірші
Якщо вірити назві, нова поетична збірка Богдани Матіяш - про звірів. Її героями є лагідні й світлі пси, гарний і добрий лев, закохані олені, ведмідь, який беззахисно плаче, кіт, що спить із зіркою в лапці, братик вовк та багато інших створінь, серед яких немає жодного страшного ("згадую який зі звірів міг би бути страшний / і якого можна було би боятися і не можу згадати"). Проте той, хто прочитає книжку, несподівано для себе з"ясує, що насправді вона - про любов. Про ту справжню, безмежну і всеохопну, на яку здатні звірята і до якої людям буває так важко дорости, любов, яка вміє все прощати попри біль і образи (адже "навіть коли про нас забувають навіть коли нам / із очей течуть сльози ми на знайомі кроки / і на рипіння дверей повертаємо голови мчимо / до тих кого любимо здіймаючи хмари снігу"). Ці дорослі вірші пронизані граничною дитячою щирістю і відвертістю - такою, яка буває у сповіді перед Богом. Мотиви "розмов з Богом" (згадується однойменна попередня книжка авторки) присутні і тут, проте цього разу їх предметом є світ тварин, з яким часто ідентифікує себе сам суб"єкт лірики ("не гнівися на мене господарю я не хотів / тебе скривдити подивися ось я лежу поклавши / лапи на голову трохи сумую без твоїх добрих / кроків..."). І як не прагнути долучитися до "бентежної довіри звірів", до вміння "жодному не вивищуватись... вміння так мало мати тільки / пісок під ногами тільки вітер у лісі / тільки сонця і місяця добре світло". Цей світ справді дивовижний, і стоїть він на простих і вічних речах: ласка, довіра і вдячність, - а це й усе, що насправді потрібно для щастя... Тож авторка не втомлюється дякувати - "за все що приходить і що відходить / за все що тішить і все що ранить". Тут є добрим усе, навіть самотність ("ця найгарніша у світі самотність коли нікого навіть тебе / немає і коли кожен навіть ти дуже близько"), тут нікого не можна скривдити, тут лев приносить листа від клена, а взимку переселяється в кухню, і є змога вчитися "обіймати / вибачати і відходити", і "любов що вже відійшла / знов повертається", і чути, "як росте трава бентежно / і тонко як усе собі є щасливо і просто як усе собі дихає / і як починається осінь спокійно довірливо й тихо /
і як непомітно й гарно починається рай".
Світлана Богдан
(Джерело:
Культреванш, 2011, № 2)
|
