«Мантра-омана»: не сотвори собі …гріха

Письменниця Вікторія Гранецька – про «власноруч умебльоване пекло»: дошкульне почуття провини і згубну спокуту.

Не знаю, як ви, а мені, як і героїні роману «Мантра-омана», що переміг у літературному конкурсі «Коронація слова-2011», Євпраксії (скорочено – Єва), уявлялося, "як одного разу посеред буденних справ, до тебе прийде Розплата. Візьме за руку і скаже: "Ходімо."
Щоправда, мені «уявлялося», що то має відбуватися за волею Всевишнього. Натомість Єва сама подбала про спокуту і сама вчинила над собою Розплату, взявши на себе непосильну роль...

У передмові до роману, який вийшов накладом п’ять тисяч примірників у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» дуже коротко зазначено, що «Мантра-омана» вінницької письменниці Вікторії Гранецької – «це не чергова романтична мелодрама про кохання у великому місті», яка повідує нам історію дівчини Єви, «яка пішла проти власної природи і зробила все, щоб стати закінченим стервом. Вдень вона живе собі на втіху, а вночі поринає у світ химерних марень. Місце зустрічі з незнайомцем, якого вона називає Ловцем Снів, – це дах хмарочоса. І одного дня його запрошення стрибнути вниз подіяло. Єва повертається додому, але це вже не вона, а її привид…» При цьому популярна українська письменниця Люко Дашвар, що теж видала у цьому видавництві не одну книжку накладом понад 220 тисяч примірників, додала, мовляв, цей роман – «несподівана і захоплива суміш містики, гідної творів Кінга, та глибокого розуміння щонайменших рухів людської душі… Книга приголомшує і переконує: любов може перемогти все, навіть смерть…»

Про Кінга згадувала і головний редактор КСД Світлана Скляр, розповідаючи про «Мантру-оману», як про роман, «де поєднуються мотиви Люко Дашвар, Ірени Карпи та Стівена Кінга».

І справді так. Бо у стилі письма Вікторії Гранецької дійсно відчулося дещо від Люко Дашвар, зокрема, динамічний, швидкоплинний розвиток подій, насичений і карколомний сюжет, ба навіть схожість головних героїв, що «хворі невиліковними хворобами» і їх кохання – ненависне «багатеньким, успішним» мамам-татам. Схожість з Іреною Карпою, гадаю, полягає у тому, що авторка не просто повідує історію, а звертається до головної героїні на «ти», не приховує свого ставлення до її вчинків, дозволяє собі відволіктися десь наприкінці абзацу, задаючи питання, на кшталт: «То на чому ми зупинилися?», а також використовує не вельми культурні слівця-вирази-порівняння, як от «почухає яйця», «перднути», «бл…ь», «трахатися», «хрінзна-скільки», «сцяти», «до церкви бігає, як на срачку», «блаженна срань світу» тощо. До того ж, висміюючи, приміром, Євиного роботодавця, пані Гранецька дала йому прізвище Страхопуденко, який, окрім всього, і «гарним коханцем все одно не став». Образ таких собі типів, які гроші вважають всемогутніми. Тільки, що з цього виходить?

І, звісно, містика тут теж присутня. Приміром, «картина-вбивця», яка безжально забирає у своїх господарів життя, або ж «кіт, що розмовляє», чи розправа привида над людьми, які, судячи з роману, на це заслуговують…
Однак, як на мене, то містика якраз не відіграє визначної ролі у «коронаційному» романі-переможнику. Адже, якщо дочитати його до кінця, то доходиш висновку, що усе це цілком можливе у реальності, ба навіть чимало подібного ми бачили-знаємо-пережили у власному житті чи точно бачили по телевізору. Важливіше ось що. Вікторія Гранецька не просто повідала захопливу історію життя пересічної дівчини-блондинки, яка «була егоїстичним ледачим стервом, що тільки про себе й дбало. У ліжку, в житті, на роботі», відтак «звикла принижувати людей, часом сама того не усвідомлюючи», не просто переповіла історію її безжального, жорстокого кохання, яке призвело до непоправних бід, надуманих зрад і спокут за них... Письменниця доступно і подекуди повчально роз’яснює нам і доводить, як можемо ми НЕСВІДОМО творити власну долю, світ, у якому живемо, власноруч перетворювати життя на пекло. А нині це таки актуально! Бо ж наш "світ живих", – як називає його авторка, – добре відомий "своїми негараздами: дрібними пристрастями, майновими проблемами, сліпим сподіванням жити вічно, а померти так, наче ніколи не жили…" Хіба ні?

…І ось ти – «струнка, як свічка, дівчина-дитина», якій «подобалися «Рукі ввєрх», і яка потрапила до безжального мегаполісу, просто вступивши до вишу, закохуєшся у місцевого красеня Влада. І «відхрещуєшся від того кохання, наче відчуваєш, що нічого доброго ані тобі, ані йому воно не принесе». І дізнаєшся, що «хлопчик невиліковно хворий»… Але віриш: «Люди не можуть роз'єднати того, що поєднав Бог».
Але ти ще маленька, і не знаєш, що «можуть» люди. Та й сама ти хіба могла повірити, що від згубного почуття зради спершу перетворишся на «вулицю», споживаючи те, «що знаходила в урнах та на смітниках», а відтак – на «платинову білявку», що опинялася «у ліжку з незнайомцями» і «безбожно» зраджувала? «Бо ти не інша, ніж світ, у якому ти жила. Світ виплюнув тебе із себе, наче прожитий день… Світ, що здурів на зароблянні грошей, перекручуванні правди на свій комфортний лад… Світ, де видаватися кимось важливіше, аніж бути ним. Отакий він, твій світ, особисте пекло у всій красі, отака ти»…

«Готувала сніданки тим, хто й розчинної кави не заслуговує...»

«Ти мала дивовижний дар робити саму себе нещасною».

«Істота, що відчайдушно заздрила мертвим».

«Дівчина-наркоманка, котра дивовижно вміла нищити все довкола, включно, до речі, з собою...»

А, може, такі лише створені, «аби з них писати картини»?

Живучи, доводьмо, що це не так…

...Вікторії Гранецькій слід віддати належне за любов до твору, який писала. Видно неозброєним оком, що вона не просто викладала історію, а працювала із словом, добирала влучних епітетів, синонімів, означень, себто – користувалася словниками, прикрашала свою мову не лише дотепними висловленнями й роздумами, а продемонструвала творчість, художню майстерність. Їй-таки відомо, що література – "це мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси…" Чи не тому у романі "Мантра-омана"«рукопис зловтішно шкіриться услід», «порожні кістяки іменників, подекуди невдало завішені дертим лахміттям прикметників, плутаються у скалічених лабіринтах дієприслівникових зворотів», добра сторінка тексту присвячена сучасному телебаченню, серіалам, на кшталт МарГоші - «незрозумілі котові створіння». А ще тут не просто зустрічаються купа знаменитих світових імен: Стіві Вандер, Джек Ніколсон, Мерилін Монро, Сінді Кроуфорд, Марлен Дітріх, Аль Пачіно, Джон Траволта. І час до часу пеститять вуха «черв’ячок спогадів», «гноми-будинки», «миші-крамнички», «двері-очі» та багато інших "чепурних" словосполучень.
Але, читаючи, не варто й розслаблятися! Адже разом із письменницею ми побуваємо у таємничих місцях Парижу, Каліфорнії, на чаклунському базарі у Мехіко, узбережжі Африки, а відтак – у моргу (!), де чути, як «господь-патологоанатом ріже-пиляє грудину», відчувається «настирливо-нудотливий сморід» мерлих тіл…
Прикрістю й розпачем віддаватимуть у романі стосунки братів-сестер, дітей-батьків, чоловіків-дружин.
«Чого припхалася? Грошей нема», – звертається до сестри брат, у якого й після її втрати «ані тобі жалю, ані співчуття, тільки вихлебтала горілка…»
А племінниці-«монстри просто-таки роздеруть тебе на шматки, аби відібрати омріяні лахи». Бо ж нині – час брендів! «А потім вбють власну матір, аби не заважала їм тішитися трофеєм». Отака правда.
Або й братова дружина, здавалося б, не чужа йому людина,«не випускає з рук калькулятора, на якому її розбите серце саме вирахувало, що і скільки дістанеться їй після розлучення». Гроші – оце наше все.

...І мамам, і татам, і донькам, і синам не завадить прочитати роман Вікторії Гранецької «Мантра-омана». Аби цікавилися життям одне одного і не трапилося так, як із матір'ю головної героїні. Аби не занадився до нас Ловець Снів. Який не щадить. І який не полишає. Бо він – то наше почуття Провини.

«Певно в кожного з нас є отакі власні острівці-дахи, де нас терпляче очікує законсервоване у гіркій настоянці часу почуття провини.»

«Підсвідоме – не мертвий вантаж, там теж відбуваються певні процеси, переважно уві сні…»

Ліпше цього позбуватися вчасно. А найкраще – оминати і ніколи не мати...

Жанна Куява

«Мантра-омана»: не сотвори собі …гріха.