Літературний коктейль року.

19.10.2011

Літературний коктейль року

Іноді трапляються книжки, що здаються складними.
Не занадто розумними. Ні. Якраз навпаки. Прості як «двері», в тому плані: все там й дурневі зрозуміло. Так зараз з усією сучасною літературою.
Складними за настроєм та інгредієнтами сюжету. У випадку з останнім, це коли розумно «напхано» усього потроху.
До таких я відніс би й роман переможниці цьогорічного літературного конкурсу «Коронація слова» - Вікторії Гранецької «Мантра-омана».
Вікторія Гранецька – дипломований психолог, талановита журналістка, ефектна блакитноока брюнетка. Має свій авторсько-інформаційний сайт, роботу в престижній вінницькій корпорації та (це найголовніше) письменницький талант і добре жіноче серце.
«Мантра-омана» розповідає історію життя та смерті молодої дівчини Єви. Жінка під впливом химерних обставин кидається з хмарочосівського даху. Перебуває на межі коматозного стану і живе нібито ( так здається протягом доброї половини книжки) життям привида-самогубця, де починає розуміти багато речей, на які заплющувала очі при нормальному житті.
Текст Гранецької майстерний. В ньому є дух життя. Здається, зараз вислизне з книжки і стане частиною нашої з вами реально-суб'єктивної реальності.
Оповідь твору від початку весела та грайлива. Зустрічається відтінок фемінізму, іронія й чорний гумор. Щоправда, усе те дещо примітивне. Для того, аби повністю «порвати» вимогливого гурмана-читача, мабуть, не вистачає чогось жорсткішого, глибшого. Наприкінці псує «картину» сентименталізм. Хоча це хороша новина для сльозливо-чуттєвого сегменту аудиторії. Є привід зронити сльозу, «подумать о хрупкості битія». Найзворушливіший момент в книжці – лав-сторі художника Влада та головної героїні, тобто Єви. Заридатись можна.
В анотації й десь в самому тексті проглядається установка штибу: «Знайди своє життєве призначення! Живи за ним, інакше проживеш марно». Цього не можна не помітити, але ця істина в літературі не нова. Авторці (можливо, вона того не дуже прагнула) виписати її як слід не вдалося. Тож «сенс байки» (це моя власна думка) розмитий та бездумний.
Загалом же ж, «Мантра-омана» нагадує складний коктейль. Там вгадується алкоголь (химерність-містика), полуниця (легка еротико-романтична історія), кава-молоко (філософія-життя після смерті) та інше. Роман своєрідний. Письменниця Люко Дашвар стверджує, що ніби гідний кращих творів Стівена Кінга. На мою ж думку, гідний нової української популярної літератури, котра, дуже сподіваюсь, почнеться з вельмишановної Вікторії Гранецької. Бо попри розмитість «сенсу байки», « сюжет-вінегрет», «Мантра-омана» - роман року. Гарного відпочинку!

Ваш Юрій Мостовий