Конкурс романів дістався мейнстріму.

02.11.2011

Сьогорічний конкурс «Коронація слова» нагадував такий собі психоаналітичний сеанс літпроцесу, де рукописи промовляють потаємними бажаннями нових тем, проблем і сюжетів. Водночас, як і справжній психоаналіз, конкурс оприявнив приховані сучасні впливи, залежності й модні тренди. А коли книжки–переможці виходять друком, відбуваються зміни на літературному полі.
<...>
Історія як трилер без кінця

Рукописи–фіналісти «Коронації слова» фіксують помітний вплив на читацько–письменницьке середовище останніх романів Василя Шкляра та Оксани Забужко. До української літератури стрімко повертається історичний детектив–екшен. «Всякому, хто почне ворушити давно минулі справи, загрожує небезпека», — приблизно на такій позначці перебуває рівень напруги подібних історій. А узято цю фразу з роману, що посів на «Коронації слова» друге місце: Наталя Тисовська, «Три таємниці Великого озера» (К.: Наш час). Сюжет — загадкові події в невеличкому, а проте університетському канадійському містечку, де за програмою студентського обміну вчиться молода українка. Індіанці, резервації, легенди про скарби і койотів, що раптом стають реальністю; викрадення і вбивства, розслідування і майже незалежний від зовнішніх обставин веселий студентський побут. І раптом у цій цілком сучасній тканині з’являється стара, груба, але ще яскрава нитка: оунівське підпілля у Києві 1942–го; Олена Теліга та Євген Маланюк; бомбування «червоними соколами» німецької фабрики, де працюють українські остарбайтери. І далі — вглиб: перші українські гральні карти Георгія Нарбута; напхом напханий таємницями старшинський рід Дуніних–Борківських (по–іншому яскраво описаний Валерієм Шевчуком у позаминулорічній книжці «Син Юди»). Знайшлося місце і для давньоукраїнських опирів, і для тотемного Койота, що навіює персонажам чужі спогади з 40–х років. До вищезгаданих жанрових ознак можна додати ще й елементи містичного трилера.

«Три таємниці...» нагадують наваристий борщ, котрий, попри традиційну технологію приготування, у кожної господарки смакує по–особливому. Так, цей роман належить до жанрової літератури: авторку насамперед цікавить перебіг подій, його динаміка, причини і наслідки. Але сполучено усе оригінально і, з огляду на цю вже третю книжку письменниці, — упізнавано. Інакше кажучи, серед майстрів сучасної жанрової літератури — поруч, скажімо, з Володимиром Єшкілєвим, Володимиром Даниленком чи Андрієм Кокотюхою — доволі міцно утвердилося й ім’я Наталі Тисовської.
<...>