«Львов-Луганск-бис» – вісім років актуальності й суму.

03.11.2011

Наче й день сонячний сьогодні, а от прочитав книгу Олександра Апалькова «Львов-Луганск-бис», і якось одразу потемнішало за вікном і на душі. Не люблю я останнім часом читати такі книжки, і з фільмів тепер дивлюся, переважно, мелодрами й слухаю джаз замість колись улюбленого хард-року…
Утім, від життя за мелодрамами, джазом і ліричною поезією не сховаєшся. Тим більше, коли є автори, які пишуть про те, що їм болить, а не про те, за що заплатять. Апальков відноситься саме до таких людей, бо пише за покликом душі. Його повість «Львов-Луганск-бис» примушує замислитись над вічними цінностями: патріотизмом, любов`ю, сексом (однією з складових любові).
У процесі читання книги я весь час відчував, що автор задався ціллю нав`язати моїй психіці негативну картинку. Я наче постійно блукав між териконами, чи територією заводу залізобетонних виробів, хоча на шкалі від плюса до мінуса, де з одного боку Лівів, з іншого – Луганськ, не все так однозначно. Свого часу я багато подорожував, не з балачок знаю, яка колосальна різниця між цивілізованим заходом, безтолковим центром і «забиченим» сходом України. І я, здається, зрозумів авторський задум: показати читачеві реальну мапу цілісної країни. Таку мапу як не розфарбовуй, а кольори все одно змішаються і в результаті видадуть сірий колір. Я міг би помилитися в своїх умовиводах, однак іще одна деталь їх підтверджує. На догоду читачеві вигідніше було б у тексті ускладнити умови контракту між колишнім журналістом Стефаном і журналом «Плейбой», щоб за контрактом Стефан, наприклад, мав завдання, знімати на відео секс виключно з Дашами Астаф`євими. І хоч краса українок, від Даши Астаф`євої до безіменної вчительки з району, змушує тріпотіти серця чоловіків усього світу, тим не менше автор виводить образи всіх українських жінок у сірому кольорі, серед сірих готельних номерів, сірих барів-забігаловок – НА СІРІЙ МАПІ УКРАЇНИ.
Як на мене, то на цій мапі для контрасту не вистачає сорочки вишиванки на мужньому тілі Стефана. Він брудно «нагнув» жінок усієї України, а потім втік до Німеччини – справжній патріот!
Сила цієї книги в тому, що, видана у 2003-му році, вона й досі (2011) актуальна. Це з одного боку тішить – автор написав не прохідний твір. З іншого боку – за вісім років умови життя в Україні майже не змінилися, хіба що в мінус. Наших, вдягнутих у сіре, жінок досі «нагинають» усі, кому не ліньки, у сірих готелях, сірих барах і навіть у сірих квартирах сірих родин… Хочеться вірити в те, що українські чоловіки нарешті повернуть українським жінкам кольори життя, жінки у відповідь з вдячністю розфарбують мапу України в райдужні барви; а Олександр Апальков напише про це книгу.

Геннадій Молчанов