|
06.11.2011
Рецензія на книжку:
Ян Твардовський. Ще одна молитва
(Переклад:
Матіяш Дзвінка)
У Польщі Ян Твардовський – без перебільшення культовий автор. Його портрети на суперобкладинках дивляться на відвідувачів усіх книгарень із якнайкращих полиць. А щодо його текстів, ніколи до кінця не можна визначитися, чого в них більше: суто поезії, наївної життєствердної філософії чи християнської проповіді? То ж, якщо ви скучили за доброю, м’якою, зворушливою, але сучасною поезією, то нова книга «Ще одна молитва» польського священика Яна Твардовського – саме для вас.
Тексти Яна Твардовського переклала письменниця й перекладачка Дзвінка Матіяш. Вона ж написала і передмову, де метафорично називає Твардовського «другом святого Франциска». Варто відзначити доречність і органічність цих перекладів.
Адже переклад із польської мови часто виявляється вельми підступним заняттям для українців. Мало не кожна друга така спроба грішить неправильним порядком слів, перекрученою структурою речень, браком займенників, не кажучи вже про відверті полонізми. Це наслідки «в’їдання» близької мови під час перекладу. І саме цю небезпеку Дзвінка Матіяш щасливо оминула.
Вірші, що увійшли до «Ще однієї молитви», часто містять дуже своєрідну й несподівану новочасну християнську майже афористичність, підкреслену формою вільного вірша, як, наприклад, у вірші «Вигнанці»: «У Біблії не сказано чи Адам із Євою цілувалися / багатьом сьогодні це зовсім байдуже / хоча спершу живеш а думаєш потім». Не менш оригінальним, як на читача, звиклого до класичної або сучасної поезії, виглядає й така побудова метафор на ґрунті проповіді: «час вже поза часом / слово понад словом / зоря через кватирку дасть тобі по лобі / розбійник на трьох цвяхах за нас всіх страждає / напевно спасеться той кого кохають». І звісно, «натуропатські» медитації, якимось боком дотичні до творів нашого Василя Голобородька: «Омело про яку кажуть що росте не з землі а з неба / Підбіле жовті квіти якого віщують весну / Ромашко що лікуєш не тільки людей і звірів а й рослини що ростуть біля тебе / … Не залишайте нас навіть тоді / коли під парасолею дощ холодно й темно».
Що ж, ця книга, яка неодмінно мусить стати класичною й хрестоматійною, залишиться також і яскравим прикладом того, на які несподівані й цікаві переплетення здатні, здавалось би, такі несхожі речі, як віра й сучасна поезія.О
Олег Коцарев
(Джерело:
Друг читача)
|
