"Святий усміхнений".

06.11.2011

Іноді – дуже-дуже рідко й дуже-дуже небагатьом, направду особливим поетам – приходять вірші, які можна назвати абсолютно геніальними. Вірші, які немов виправдовують саме існування поезії в світі. Вірші, без яких цьому світові було би вкрай незатишно… Так свого часу Тарасові Шевченку – в тюремній камері! – прийшов вірш «Садок вишневий коло хати», де в трьох простих і щемких строфах уловлено українську душу так, як не вловлено ніде й ніким… І так само свого часу отцеві Яну Твардовському, поетові й настоятелеві одного з католицьких храмів Варшави, прийшов ось такий абсолютно геніальний текст:



Святий Боже, святий кріпкий, святий усміхнений –

що сотворив папугу, вужа і смугасту зебру –

покликав до життя вивірку і гіпопотама –

вусами хруща лоскочеш богословів –



сьогодні, коли мені так сумно, і порожньо, й темно –

усміхнися до мене



1 червня, у день народження знаменитого польського священика й поета, в київській книгарні «Є» відбулася презентація першого «дорослого» (бо торік було ще й «дитяче») українського видання віршів Яна Твардовського – збірки «Ще одна молитва», яка побачила світ у видавництві «Грані-Т» в перекладах Дзвінки Матіяш. Дзвінці пощастило спілкуватися з отцем Яном, коли він був ще живий, і його дивовижну доброту, людяність і щирість, «розлиту» в його поезіях, перекладачка дуже органічно і з великою любов’ю передала українською.

Любов до людей і вражаюча доброта отця Яна дуже виразно позначилися на самій атмосфері презентації, яка проходила з настроєм «світлого суму». Шеф-редактор видавництва Діана Клочко розповіла про те, як з’явилася ідея створення цього унікального видання (у збірці за хронологічним принципом зібрані вірші й прозові твори, починаючи з найперших поетичних спроб і завершуючи віршем, написаним у день смерті поета), і як долалися міждержавні кордони, щоб українські читачі могли насолодитися світлими поезіями польського священика. Інші ж учасники презентації зазвичай просто читали їхні улюблені поезії отця Яна – і не було потреби говорити що-небудь «поважне», бо найголовніше було зрозуміле вже з самих віршів…

Поезія Яна Твардовського в перекладах Дзвінки Матіяш сприймається як дуже близька українському читачеві – незважаючи навіть на те, що сприйняття Бога в православній і католицькій традиції дещо різне. Я ризикнув би сказати, що ця різниця приблизно така, як в українській мові між словами Батько і Тато: перше слово дуже шанобливе, тоді як друге радше інтимне. Отаким інтимним сприйняттям і позначені вірші отця Яна, який розмовляє в них із Богом не як із Кимось віддаленим, Кого дуже шануєш, але Хто живе далеко на Небі, – а як із Найближчим Другом, як із Найдорожчим, Хто є скрізь у світі, але й у тобі теж…

Ясна річ, це глибоко духовна поезія. І мені здається, що з’ява цієї книжки саме нині мусила би дуже добре прислужитися власне сучасній українській літературі, котра занадто останнім часом перейнята мирським і суєтним. Ніша ж духовна для нашого читача практично незаповнена – тож, читаючи отця Яна, мусили б наші поети добряче над цим задуматися…