Ян Твардовський, «Ще одна молитва»..

06.11.2011

Якщо довкола темно — так темно, що не важливо, чи обертаються ще стрілки годинника; якщо людські обличчя — хай і рідні — стають безглуздими плямами, а пустка попереду вже навіть не лякає, — треба почитати Твардовського. Коли здається, що ще мить — і світ ляже спілим яблуком до ніг, — варто почитати Твардовського. Тихо, розважливо й певно його вірші розділяють ніч і день, вчать розрізняти дрібниці і брили, на які можна стати — і не боятися впасти. Його вірші сповнюють серце новою здатністю — опиратися розпачеві, проростати крізь пітьму й радіти шурхотові осіннього листя та лету малої комахи. А ще — дають уміння бачити Бога з будь-якого місця на землі чи в часі.

Твардовський не любив, коли його називали поетом: у самому цьому слові йому вчувалося щось надто самовпевнене й гордовите. І силу, яка проступає крізь його рядки, він тихо, як чемна дитина, просив у Бога: «Сьогодні, коли мені так сумно, і порожньо, і темно, — всміхнися до мене». Вельми неформальний підхід — як на католицького священика. Радше, схоже на одного дивного чоловіка з Ассізі.

Вірші Твардовського, без перебільшення, серед тих шматків людської цивілізації, які виправдовують наше існування на цій землі. Любов, усе одно до кого — Бога, людини чи дощового осіннього дня, — є першоосновою поезії Твардовського. А разом із любов’ю йде й віра в її самоцінність, у її достатність для щастя. «Мені снилося небо для пса вірного після смерті для півня що не за гроші будить» — вічність, створена Богом, відкрита для будь-якої любові.

При тому неодмінною умовою свого віршування отець Ян ставив збереження його простоти й загальнодоступності, відсутність метафізики та складних концептів. Прозорість, простота і здатність до самоіронії різко відділяють його від переважно самозакоханого поетичного мейнстріму — що польського, що світового.

Минуло два з половиною роки, відколи не стало Твардовського, і ніхто не скаже достеменно, чи ввійде він у списки католицьких святих або у шкільні читанки. Але завдяки тому, що він жив на цьому світі, довкола направду стало тепліше й спокійніше. Принаймні для тих, хто читає його вірші.

Спішімо любити
люди так швидко відходять

по них лишаються
окуляри й черевиків пара

бо все неважливе
повзе наче равлик

а важливе швидке
і стається зненацька.

Окремої похвали заслуговує і видання віршів Твардовського, здійснене «Гранями-Т»: якісна поліграфія, стримані кольори та продуманий дизайн справляють приємне враження. Як і переклади Дзвінки Матіяш. Врешті, тут немає нічого дивного: робота над віршами Твардовського — це та робота, яка мусить бути зроблена блискуче.