Є книги, після прочитання яких у дитинстві вже більше до них не повертаєшся. Є ж і такі, до яких відчуваєш і бажання, і потребу провернутися – знову прожити певний час у книзі, з її героями, які стали для тебе живою реальністю. Якщо добре подумати, то таких книг і героїв насправді не так уже й багато. У мене серед них були – та й досі залишилися – незламні діккенсівські герої, а також Мері Попінс з її радісним поглядом на життя та вмінням дарувати диво, Маленький Принц із його світлою і проникливою життєвою філософією. До таких належать тепер і герої книжки Дзвінки Матіяш «Казки П’ятинки» – хлопчик-скрипаль Антон і його незвичний друг – П’ятинка. Чому незвичний? Тому що П’ятинка – свята (Параскевія П’ятниця – великомучениця, яка жила у III ст. в місті Іконія у Малій Азії, опікувалася убогими, і своїм прикладом навернула багатьох людей до віри в Христа, через що її ув’язнили, мучили і вбили). Іноді вона приходить до Антона в гості, іноді – запрошує його в незвичну мандрівку, наприклад, до себе додому – а мешкають усі святі, звісно, на небі. Тож і П’ятинка – не виняток. П’ятинка молиться за Антона, коли він засне, дарує йому добрі й теплі сни, і, звичайно, казки, які авторка записала на прохання святої.

«Казки П’ятинки» Дзвінка Матіяш присвятила Мишку Охрімчуку – сину відомого київського скрипаля Сергія Охрімчука, який грає і співає в ансамблі автентичної музики «Древо». «Мишко читав казку мою казку про П’ятинку у книзі “Зросла собі квітка”, присвячену пам’яті автентичного співака та художника Романа Єненка. П’ятинкою називають святу Параскеву на рівненському Поліссі, зокрема у селі Переброди Дубровицького району Рівненської області, де від місцевих співаків і співачок вчилися співати і Роман, і той же Сергій Охрімчук – батько Мишка», – розповіла авторка. Коли ж Мишко захотів дізнатися про П’ятинку, яка йому дуже сподобалася, більше – Дзвінці Матіяш довелося написати казку… на кожну літеру абетки, що є ще однією гарною особливістю цієї книги.

За словами авторки, вона вирішила писати їх за абеткою, тому що довго не знала, як саме писати і скільки казок має бути. «Коли ж вирішила, що буде за абеткою, то одразу стало легше, бо стало ясно, скільки буде текстів. Хоча з іншого боку, і стало складніше, бо деякі літери ухилялися…» – розповіла Дзвінка Матіяш.

Частина розказаних казок – на біблійні мотиви. Зокрема, зворушлива «Колискова» – про народження Ісуса, «Йордан-річка і Мертве море» – про Його хрещення, «Інжирне дерево» – авторська версія біблійної історії про смоківницю, що не давала плоду, і про те, що Ісус подарував інжирному дереву щастя давати плоди і бути корисним, а також «Лілії» – про покликання Матері Божої і про небесний квітник, який доглядають святі.

У кількох казках з’являється П’ятинка – ці казки схожі на притчі. Ось П’ятинка розповідає Антонові про те, що людські серця схожі на глечики і тільки від людини залежить, буде цей глечик повним чи порожнім і чи зможе Бог напитися з нього. До речі, казка «Глечики» вже знайшла свій відгук у маленьких читачів. Так, авторка розповіла, що завдяки «Казкам П’ятинки» (окремі з них спочатку друкувалися в журналі «Барвінок») у неї зав’язалося дуже цікаве й зворушливе листування із дівчинкою із Херсонщини, п’ятикласницею Сашею Романович, яка разом зі своєю вчителькою початкових класів придумала для першокласників читацьку годину, що відбувається щоп’ятниці. «Саша читає їм якусь казку, а вони малюють до неї малюнки. Присилала мені малюнки до казки «Глечики» – дуже смішні. А ще вони поставили у класі справжній глечик і кидають туди листочки, на яких пишуть свої добрі справи, а у п’ятницю їх виймають», – розповіла Дзвінка Матіяш.

Також вражає казка-притча «П’ятинка і сад», у якій П’ятинка запрошує Антона в незвичну мандрівку-політ і ставить перед ним складне завдання – зіграти на скрипці так, щоб оживити засохлий посірілий сад. Хлопчик зіграв усе, що вивчив у музичній школі, проте сад залишається сірим, тож йому доводиться грати свою музику, ту, що народжується у серці, і тоді стається диво:

«Скрипка грає живлючий дощ, крапель стає дедалі більше, злива ряснішає і напуває землю, яка аж тепер дізнається про свою спрагу.

А скрипка розповідає про кольори – про силу чорного й ніжність зеленого, про любов, яка несе в собі червоний, і про світло жовтого, про глибину синього, лагідність рожевого і довершеність білого. Про радісний кольоровий світ і про життя кольорове.

Антон починає пританцьовувати під музику своєї скрипки, розплющує очі й не може зрозуміти, де він. Бо навколо цвітуть яблуні та вишні і голосно росте трава. Скрипка затихає, щоб послухати траву. І Антон з П’ятинкою теж слухають».

Антон дивується, чому мама, тато і бабуся не бачать П’ятинку так само, як він, і чому сам він не вміє розмовляти зі звірятами, як це робить П’ятинка. Проте свята обіцяє, що колись він також навчиться.

Крім Антона і П’ятинки, у книзі з’являється ще багато симпатичних героїв, як-от бабуся, яка в’яже і продає чарівні шкарпетки – той, хто носить їх, відчуває, що життя стає радіснішим, а клопоти і неприємності залишаються в минулому. Також чарівну силу мають бабусині чобітки з однойменної казки – взуваючи їх, бабуся перероджується, може здійснити мандрівку в часі і знову стати маленькою безтурботною дівчинкою.

У цій книзі курсує незвичний автобус бажань, який приїжджає миттєво, як тільки людина захоче зробити якусь добру справу. Авторка виразно показує, що гарна людина – та, яка виявляє милосердя і поспішає творити добро; а справжня краса – насамперед внутрішня, духовна. Фактично, «Автобус бажань» можна вважати лейтмотивом «Казок П’ятинки». І тішить, що авторка говорить до читачів мовою любові – єдиною справді важливою мовою у вихованні дітей. У час, коли суспільство пропагує мову сили, культивує в дітей образ крутих супергероїв, Дзвінка Матіяш говорить про одвічні християнські цінності, що допомагають людині жити, свідчить про те, що найбільша сила, здатна змінювати світ на краще, – у любові, а найбільшим даром для Антона є… вміння радіти успіхам інших людей («Щедрий вечір»).

Тут також живе Білий Кіт, у якого все біле: і біла хатка, в якій він мешкає, і біле горнятко, з якого п’є біле молоко, і звісно, найбільше Білий Кіт любить білу-білу зиму, адже він народився, коли випав перший сніг. Авторка описує його з глибокою симпатією і дрібкою гумору, наприклад, пише, що Білий Кіт записував у щоденник мудрі думки, коли такі мав, а також любив споглядати на світ і роздумувати про життя. Коли читаєш цю казку, легко уявляєш її як анімацію, таку зимово-святкову, однак це не тільки кольорова казка, як може видатися з першого погляду, – у ній авторка торкається і значно глибшої теми – сенсу життя і його проминання, зміни поколінь – адже колись у будиночку Білого Кота мешкатиме інший кіт, а наш герой тоді споглядатиме на нього з неба.

Авторка знайшла добру тональність, щоб говорити з читачем-дитиною про важливі та глибокі речі, адже десь у віці 5–8 років усвідомлення смертності приходить до дитини, можливо, з’являється і перший досвід смерті когось із близьких, до прикладу дідуся чи бабусі, або раптова і страшна в своїй суті смерть ровесників. Тому потрібно знайти спосіб говорити з дитиною про такі травматичні події, і Дзвінка Матіяш його знайшла. Особливо вражає казка «Тиждень» — про смертельно хвору дівчинку, після якої батькам залишаються тільки її малюнки – це розповідь також про пам’ять і про надію, про те, що людина живе доти, доки живуть її справи і живе в інших людях пам’ять про неї. Навіть якщо це маленька дівчинка, яка недовго прожила на світі, – фантастичний зелений песик, якого вона намалювала, оживає, щоб співчувати її мамі і втішати в горі.

У казках Дзвінки Матіяш вражає її вміння показати читачеві красу світу, у великому і в малому. Чудовими є всі звуки природи, які чує Велике Вухо з однойменної казки, неймовірно гарне раптово розквітле мигдалеве дерево, прекрасним і живим є море, до якого щоліта їдуть люди, щоб набратися свободи, і до якого приїжджає Дівчинка («Дівчинка і Море»), з яким спілкується, мов із найкращим другом, розповідаючи прочитані книги, розчісуючи волосся і танцюючи на піску (виявляється, море любить милуватися тим, як дівчинка це робить, але я собі думаю, що Дзвінка хоче показати це і своєму адресату – не забуваймо, що він – хлопчик!), фантастичною є сукня Ночі, вся в зірках, і чудесним є захід сонця, яким милується маленький Ельф із казки «Ельф і Світлячок».

Ельф, який бідкався, що не знає, як намалювати захід сонця, оскільки кожного вечора він різний, але завжди – неймовірно гарний, нагадав мені Маленького Принца, який завжди пересував свого стільчика, щоб могти багато разів спостерігати захід сонця на своїй невеличкій планеті. Ельф не просто любить дивитися на захід сонця – він хоче його намалювати, але не знає, як передати в одній картині всю ту красу, адже щодня захід сонця виглядає по-іншому. Ця зворушлива історія про творчий пошук також уявляється як короткометражний мультфільм, як і багато інших мальовничих історій у цій книжці.

Насамкінець хотілось би додати, що у книзі цій стільки тепла, добра і краси (як і в маминих руках із казки-мініатюри «Руки»), що вона неодмінно зігріє і малого читача, і дорослого. Це справжня абетка добра від Дзвінки Матіяш

Теплого читання!

«Казки П’ятинки» — абетка добра від Дзвінки Матіяш.