Любов і світло в пастельних тонах.

07.11.2011

У бурхливому вирі сучасного життя іноді дуже хочеться на якусь мить зупинитися, заспокоїтися, прислухатися й відчути себе гармонійною частинкою великого світу. Зазвичай це бажання видається нездійсненним: рух, динаміка, гучні звуки, нервування та збудження – все це день у день тримає людей у міцних обіймах. Та, на щастя, є книги, здатні розімкнути ці обійми й витягти нас – хоча б на хвилину – у простір спокою, гармонії і світлих роздумів.

Книга Дзвінки Матіяш «Казки П’ятинки» – саме така. Наповнена, на перший погляд, дуже простими й легкими для сприйняття, проте насправді надзвичайно глибокими образами, книга торкає серця і маленьких, і великих читачів. Відчувається, що авторка «малювала» свої оповідки неквапливо й обережно – мабуть, тому вони по вінця налиті спокоєм і розміреністю. Відчувається, що фарби, яких торкався пензлик майстрині, були м’яких пастельних кольорів, – адже кожна казочка, що входить до збірки, світиться такою ніжною напівпрозорою ясністю, що хочеться милуватися нею знову й знову, не примружуючи очей. А понад усе відчувається, що Дзвінка Матіяш писала щиро і душевно, виливаючи на папір те найцінніше, чим можна поділитися з людьми, – Любов.

Любити – ось, либонь, найперше і найголовніше, чого має навчитися людина. Любити навколишній світ і себе в ньому, любити людей, навіть якщо хтось із них поводиться не надто чемно, любити життя, адже воно скороплинне, любити Бога, бо Він любить нас. Про все це Дзвінка Матіяш говорить на сторінках своєї книги – щоправда, здебільшого не прямо, а образно. Головний персонаж книги – П’ятинка, себто Свята П’ятниця – дивовижна свята жінка, яка час від часу спускається на землю з неба, щоб поглянути, як живуть люди. П’ятинка товаришує з хлопчиком Антоном – разом вони гуляють, смакують шоколадом із тістечками, розмовляють про життя, творять музику радості й світла. П’ятинка допомагає Антонові наповнити його серце теплом і любов’ю, бо ж «людські серця дуже схожі на глечики. І [...] не можна, щоб наші глечики були порожніми, адже свого часу Бог попросить нас напоїти Його з нашого глечика, і буде шкода, коли ми у відповідь тільки похнюпимося, бо глечик порожній…»

П’ятинка – дуже мудра. Й вона ділиться своєю мудрістю не лише з Антоном, а й з усіма нами – адже саме вона, за словами Дзвінки Матіяш, розказала всі історії, викладені в збірочці й попросила переповісти їх людям. Автобус бажань, який негайно прибуває до того, хто хоче зробити добру справу, Білий кіт, що живе у білому будинку й думає свої котячі думки-мудрощі, Велике Вухо, який чує геть усе, що відбувається в світі, Ельф, який обожнює споглядати захід сонця, Ослик, що катає у парку діток, а вечорами мріє вистрибнути прямісінько на Чумацький Шлях… Так, оповідок у книжечці вдосталь – причому розташовані вони в абетковому порядку: «щоб можна було прочитати казку на улюблену літеру». А особливої уваги заслуговують оповідки, написані на біблійні мотиви: про лілії, які вирощує архангел Гавриїл, про колискову, яку співали Ослик і Віл маленькому Ісусові, про інжирне дерево, яке одного разу охороняло Його сон…

«Казки П’ятинки» – книга «на роки»: прочитавши її раз, ви неодмінно захочете повернутися до неї ще колись – аби збагнути щось нове, пригадати щось забуте, освіжити те, що припало пилом. І воно не дивно: книга, зіткана зі світла й любові, не може бути просто книгою.