|
09.11.2011
Рецензія на книжку:
О.Апальков. Гришатин гріх : оповідання
Розпочну із того, що всі мої думки і емоції можна поділити на кілька груп. До першої відішлю загарбне враження – супер! Це – сміливі зізнання свобідного чоловіка, якого обходять і думки сторонніх, і переживання жінки, що мешкає поряд і створює умови для творчості. Автор, а відтак і герой творів, не тільки сміливий, а й відвертий у своїх думках і діяннях. І дякую за це, адже таким чином жінки більше розуміють чоловічий світ. А одна із місій літератури і полягає в тому, щоб розширювати і поглиблювати свої знання про непізнане. У героя, правда, від таких зізнань створюється абсолютна внутрішня порожнеча. Наче він , виразивши свої переживання, спорожнів. Особисто для мене бракує трохи емоцій у героїв і тому оповідання за своїм стилем нагадують щоденникові записи. Майже готовий, майже довершений твір якого треба наситити емоціями і епітетами більш повно. Але це моя, жіноча думка і вважаю суб’єктивна.
Окрім того, ( раз уже дозволили, то відірвусь на повну) до другої групи я б віднесла редакторські правки. Тому, що, можливо це такий Ваший стиль і такий задум, але мене трохи ріже повтор: «Вона була індивідуалісткою. Але вважалася в нашому місті «Сильною особистістю». У неї був свій шлях.
Вона пішла іншим.
- Облиште мене,- відповідала вона залицяльникам, - у спокої.»
А загалом, я завжди радо читаю всі Ваші, Олександре Володимировичу, художні і літературознавчі матеріали.
І цього разу, як і постійно, дякую Вам що вкотре привідкрили завісу таємного чоловічого світу. Пишіть і продовжуйте дивувати!
Катерина Вербівська
(Джерело:
Рецензії)
|
