Слово у дзеркалі часу.

04.03.2010

Щойно з друку

Знана українська критикеса і дослідниця сучасного творчого процесу тернополянка Тетяна Дігай, яка на сторінках столичної преси заявила про себе як про досить продуктивного осмислювача нинішнього стану речей в літературі й мистецтві, прийшло до читача, крім кількох раніше виданих поетичних збірок, четвертою книгою рецензій, літературних портретів та літературознавчих есе. «Дзеркало» — так називається ця книга, що подає оглядини нашого літературного господарства упродовж кількох останніх літ.

Передслово до книжки написав Дмитро Стус, підкреслюючи цілком справедливо: «...все, що не стається, все — на краще. Та й жодного вибору не маємо: мусимо щось робити тут і зараз, бо інакше... Інакше плач, плач і плач... За втраченими можливостями, власною нереалізованістю, порожнечею існування... Працюймо, нехай і в дуже слабкій надії на те, що комусь це все треба. Саме в такому (чи подібному) настрої душі й серця працює літературний критик Тетяна Дігай».

У її книжці зібрано 45 рецензій та розвідок, окремі з яких вперше побачили світ на сторінках «Вільного життя плюс».

У полі зору Т. Дігай переважно модерністична течія нашого красного письменства, позначена іменами Галини Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Ірен Карпи, Маріанни Кіяновської, Галини Пагутяк, Василя Шкляра.

Добре слово сказала авторка і про творчість Євгена Безкоровайного («Щедра осінь поета»), Романа Ладики («Причаєна вишня»), Марії Матіос («Лютий вітер на лисих горах»), Ярослава Павуляка («Повернення непокаяного Ікара»), Левка Різника («Роман-памфлет «На карнавалі лукавства»), а також Василя Савчука, Петра Сороки, Надії Степули, Юрія Завадського, Ганни Осадко, Богдана Мельничука, Анатолія Сивирина, Володимира Присяжного та Зоряни Замкової, що мають безпосереднє відношення до тернопільської тематичної території.

Найважливішою рисою стилю Тетяни Дігай є її вміння заглиблюватись у суть написаного, співставляти його з творчими здобутками наших ще не до кінця пошанованих попередників (Б.-І. Антонич, П. Тичина, Є. Маланюк, Б. Нечерда, М. Вінграновський та ін.), але робити свої, інколи такі несподівані висновки, з якими не завжди можна погодитися, але сперечатися не хочеться.

Тетяна Дігай за фахом — музикознавець, і свої знання у цій царині теж застосовує при аналізі творів своїх сучасників, від чого слово їхнє стає ближчим до читача, ограненим і відшліфованим, хоч інколи не всі ті твори, що їх оглядає літкритикиня, варті народного пошанівку, бо модерне — не завше доступне. Хоч і на словесну сірятину орієнтуватися гріх.

Вітаємо переможницю конкурсу рецензій «Книга року ВВС-2007», нашу активну авторку з виходом її чергової книги і сподіваємось, що її нові літературні відкриття не будуть дублікатом попередніх.

Михайло ОНИСЬКІВ.