Десять цьогорічних подій української літератури

Драматичний і напружений 2011 рік залишається позаду, розчиняється у мжичці незвично теплого грудня. Проте на нього ще можна кинути кілька прощальних поглядів у вікно. Наприклад, щоб згадати його найпомітніші книжки, ті, за якими, можливо, і згадуватимуть початок другого десятиліття ХХІ століття в українській літературі.

Отже – десять книжкових подій 2011 року, розташованих у довільному, а не хітпарадовому порядку.

1. Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого».

Безперечно найгучніше видання року. Астрономічний, як на вітчизняні реалії, наклад. Прозовий дебют найавторитетнішої поетки, що викликав абсолютно полярні реакції – від захоплення до повного несприйняття. Якось у Вінниці я бачив, як цю книжку читає таксист. Обговорення «Записок…» в інтернеті триває й сьогодні, практично через рік після виходу. Головний герой книги – надміру сповнений сумовитими рефлексіями інтелігент, який маніякально фіксує інформаційний потік початку ХХІ століття. Одним його сентенції здаються нарешті висловленим істинним голосом покоління, інші вважають їх малоцікавим потоком свідомості «поведеної» людини.

2. Юрій Андрухович. «Лексикон інтимних міст».

Мабуть, це найочікуваніша книжка. Андрухович анонсував її вихід уже кілька останніх років, а час від часу викидав у періодику уривки майбутнього видання. Багато кого розчарувало, що «патріарх» знову написав не гостросюжетний роман, а щось більш есеїстичне (розповіді про 111 міст, які довелося навідати Андруховичу, розташовані в алфавітному порядку), втім обирати жанр для свого письма – священне і виняткове право кожного автора. Блискучий стиль, дотепність, приємні мовні ігри є головними перевагами книжки. Інша справа, що про деякі зі 111 населених пунктів письменнику виявилось практично нічого сказати, а ще в деяких випадках він вирішив обмежитись обіграванням стереотипів.

3. Тарас Антипович. «Хронос».

Книжка, яка прозвучала саме через текст, а не через ім’я автора чи обставини виникнення. Вихід «Хроноса» пройшов порівняно спокійно, натомість, потім чутки про цікаву книжку почали активно розходитися серед любителів літератури. Важливо, що твір Антиповича належить до літературної фантастики, а якісних зразків цього жанру в нас не так і багато (а на думку багатьох – і взагалі немає). Заразом він добре і багатозначно написаний. У центрі книжки – символічний образ часу як життя і боротьби за нього. «Хроносу» пророкували мало не всі літературні премії за 2011 рік, проте досі ці прогнози не справдилися.

4. Костянтин Москалець. „Мисливці на снігу”.

Книжка віршів різних років «тихого», але справді масштабного поета, широкому загалу відомого передусім як автор пісні «Вона». Одні його поезії – зворушлива сумна любовна лірика, в інших Москалець застигає у медитативній задумі, близькій до стандартів східної філософії, а ще в інших він чудово вловлює настрій, дух, чи то якоїсь пори року, чи, приміром, такого явища, як віртуальна закоханість. Усім текстам «Мисливців на снігу» притаманний особливий, дуже індивідуальний ритм і співвідношення між словами, між об’єктами. Вузловий момент у житті сучасної української поезії.

5. «Гмін очеретяних хлопчиків», поетична антологія.

А це вже – антологія молодих двадцяти-тридцятирічних поетів (і україномовних, і російськомовних), що мешкають у Дніпропетровській і Запорізькій областях або походять звідти. Найпомітніший проект року в молодій поезії. Різні автори, різні поетики, техніки, плюс майже завжди незаперечний талант. Особливого значення «Гімн очеретяних хлопчиків» набуває, якщо врахувати, що поезія цього регіону традиційно перебуває у такому комунікативному просторі, який є трохи відокремлений від простору решти країни. У будь-якому разі ця книжка допомагає зорієнтуватися, зрозуміти деякі тенденції сучасної поезії, а може – знайти «свого» поета.

6. Ірина Жиленко. «Homo feriens».

Монументальні та масштабні спогади однієї з найкращих поеток-шістдесятниць. Цікаві описи повоєнного Києва її дитинства, початку літературної діяльності, атмосфери задухи та вибіркових репресій часів застою, драматичних подій вісімдесятих і то піднесених, то депресивних дев’яностих тощо. Але найцінніші її розповіді про становлення літературного, культурного і меншою мірою політичного шістдесятництва. Побутові деталі, розмови, думки, акції, дискусії, самоствердження, закоханості, прогулянки, боротьба – все те, з чого склався феномен того покоління. Книжка складається зі щоденникових записів, сучасних коментарів-роздумів та віршів. Ідеальне видання як для історичного аналізу, так і для сентиментальних розмислів над питаннями часу і долі людей.

7. «Соломонова червона зірка».

Така собі «відповідь Андруховичу» – збірка есеїв переважно молодих письменників про 25 регіонів України. Цій книжці можна закинути багато чого. Наприклад, незграбну назву (комбінація назв крайніх географічних точок країни). Або відсутність Києва. Або надмірний пафос і закомплексоване «а ми теж, а ми теж» у текстах про деякі регіони. Але загалом «Соломонова червона зірка» – етапна подія в осмисленні культури, сучасності, історії різних частин України, їхньої взаємодії. Скільки в нас говорено про те, що регіонам треба краще пізнавати одне одного, так ось подібні видання роблять для цього дуже багато.

8. Ірина Шувалова. «Ран».

Книжковий дебют однієї з найбільш талановитих представниць поетичної генерації «двотисячників», киянки Ірини Шувалової. Приклад того, як усупереч загальним тенденціям, сучасна молода поезія вміє бути римованою, силаботонічною і надзвичайно ритмічною. Не цураючись традицій модернізму ХХ століття, Шувалова створює досить герметичні твори, сповнені асоціативності та звукової гри. А от як розуміти назву цієї книжки, не хоче зізнаватися навіть сама авторка.

9. «Метаморфози».

Поетична антологія, впорядкована Сергієм Жаданом. Хоча гасло «Десять поетів десяти останніх років» звучить і надто гучно, тим не менш, до уваги читачів – справді показова і різноманітна добірка поетів покоління дев’яностих і двотисячних років. Сюжетність і метафоричність, брутальні, сентиментальні, реалістичні й ескапістські настрої – тут активно присутні практично всі тенденції поезії, що народилася в часи незалежності. Якщо в самій фактурі письма антологія постає строкатою, розмаїтою, то в регіональному плані вона дещо обмежена – і репрезентує лише три основні центри творення сучасної української поезії – Київ, Харків і Львів.

10. Оксана Забужко, Юрій Шевельов. „Вибране листування на тлі доби”.

Листування між двома, м’яко кажучи, помітними постатями української культури. Приватна спроба подолати прірву між „Розстріляним Відродженням” і сьогоденням. Безжальний, вишуканий, часто снобістський і надміру суб’єктивний аналіз літературних, мистецьких, політичних тенденцій і постатей дев’яностих і початку двотисячних років. Плюс портрет Шевельова пензля Забужко. Плюс, звичайно ж, автопортрет пані Оксани. Книжка великого напруження думки, цікавих спостережень і вибухових, не завжди милих емоцій.

Олег Коцарев

Книжки, за якими можна буде згадувати 2011 рік.