Богдан Жолдак : Шизотерапія : Оповідання : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Іван Лучук (джерело: Поступ)

Жолдак Богдан. Шизотерапія: Оповідання. -- Львів: ЛА "Піраміда", 2004. -- 280 с.

Коли огортає сум, туга, смуток, журба чи нудьга, тоді береш до рук твори Квітки-Основ'яненка, Гоголя, О'Генрі, Гашека чи Зощенка -- і читаєш, читаєш... І нудьга начебто й зникає, бо читати весело і радісно, а не просто цікаво. Такого типу лектурою є, безумовно, й оповідання Богдана Жолдака, найбільшого сучасного українського письменника, тілесний масив якого перевищує півтори сотні кілограмів.

Як прозаїк, Богдан Жолдак книжково оприлюднився в майже перезрілому віці -- на самісінькому початку 90-х років минулого ... [ Показати всю рецензію ] століття, коли з'явилася його збірка "Спокуси". А потім були збірки "Бог буває", "Антиклімакс", "Топінамбур, сину" та декілька інших, які чомусь пройшли повз мою увагу. Зате згадані збірки дослівно заполонили мою ту ж таки увагу. Найсвіжішою новинкою від Богдана Жолдака, а заодно його львівським книжковим дебютом є збірка "Шизотерапія", видана львівською аґенцією "Піраміда".

Коли ти читаєш і сам до себе посміхаєшся, або навіть і регочеш чи бодай кумедно кувікаєш, то це ще не свідчить про напади шизофренії, навіть навпаки -- це свідчить про шизотерапію. А найкращим і надсучасним засобом шизотерапії є саме прозова збірка Богдана Жолдака "Шизотерапія". Це ліки останнього покоління, задля яких варто вивчити українську мову навіть "друзьям стєпєй" і "нєґрам прєклонних годов". Проте ці ліки не лише від шизофренії, а передусім від нудьги, печалі та зажури.

Ідея оформлення "Шизотерапії" належить самому авторові. На першій та другій сторінках обкладинки розпочинається перше оповідання "Або з конвульсіями, або без", а на третій сторінці обкладинки починається зміст книжки, який закінчується на четвертій обкладинковій сторінці, де розмістилися також реквізити, портрет та стисла біографія автора, а також репродукція скульптурної композиції, що символізує якщо не вакханку, то бодай берегиню пивного джерела. До того ж тексти оповідань підігнані під самісіньку обрізку, а інтервали між авторами фактично відсутні. Крім того, щоб таки дочитати краї рядків, треба книжку тугенько розгинати до самісіньких корінців, -- це теж, либонь, належить до авторового ідейно-оформленого задуму: мовляв, якщо хочеш усе до кінця прочитати, то хоч трішечки потрудись і фізично. Це теж певна терапія і теж певна шиза.

У багатьох оповіданнях із Жолдакової "Шизотерапії" назви є своєрідними шифрами, розкодувати які надзвичайно важко навіть людині зі спеціальною підготовкою. Це зовсім не означає, що важко читати самі оповідання. Навпаки -- вони напрочуд легко читаються, наче на одному подиху. Так звана читабельність є однією із визначальних рис письма нашого наймасивнішого шановного автора. І не гріх деякі з оповідань прочитати вдруге, щоб таки розкумекати сенс назви кожного з них. Тоді гарантована додаткова порція усміху, виникають нові свіженькі позитивні емоційки.

Назви, взагалі-то, дуже багато важать для глибшого розуміння Жолдакової прози -- це те, що лежить на самісінькій поверхні, але його ще треба розколупати рильцем -- так, як свиня, коли шукає під землею трюфелі. Це вимагає певної самоіронії від читача, авторові ж такої самоіронії аж ніяк не бракує. А коли вже мова зайшла про назви, то мені видалося самоочевидною така бібліографічна цікавинка, яка "тягне" на світоглядні висновки. В останній наразі Жолдакові книжці "Шизотерапія" немає оповідання під такою назвою, зате є оповідання "Топінамбур, сину". У передостанній наразі його книжці "Топінамбур, сину" немає однойменного оповідання, зате є оповідання "Шизотерапія". Висновки нехай читач вже робить сам, бо поживу для них Жолдак заклав чималеньку, величеньку, велетенську, гігантську.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Богдан Логвиненко (джерело: Сумно)

Нова книга оповідань Богдана Жолдака є нічим іншим, як шизоїдним фарсом. Вона схожа на сни божевільної, психічно хворої людини. Позбавлена здорового сенсу, «Шизотерапія» (Шиzотерапія) лікує мозок від перевантаження глибинно-розумною дидактичною літературою.


Це розважальна книга. Гіперболізувавши сучасні суспільні явища, звівши людські взаємини, погляди, ідеали до межі крайнього примітивізму, абсурду, Жолдак примушує нас просто сміятися. Ну інколи ще кривитися від тої гидоти, що він нам у цих оповіданнях змальовує... Але почуття огиди у деяких епізодах просто до максимуму посилює шизоїдність ... [ Показати всю рецензію ] того, що відбувається. Тому, в основному, таки сміятися. Кумедні ситуації тут виникають досить регулярно.

Існують і мінуси. Так, захоплюючись, автор іноді влазить уже у повний маразм і тоді стає доволі нудно. Це нерідко ще й дратує, бо не сприймаючи тексту, ви потім абсолютно вже губитесь у змісті і наприкінці оповіді просто не розумієте, що ж таки сталося.

Жолдак пише суржиком. Особисто я це ненавиджу. Але треба визнати, що такий говір повністю відповідає стилю, та й у великій мірі підходить його, м`яко кажучи, не завжди «нормальним» героям, що представляють у більшості випадків саме ту верству суспільства, яка так, чесно кажучи, і спілкується. В будь-якому разі, це хоч більш-менш природно.

Коротше кажучи, книга на любителя та під настрій. Комусь прикольна, комусь жахлива. Іноді розважить, іноді роздратує. Особисто мене книжка розважала та дратувала в однаковій мірі. Така от вона дуалістична і неоднозначна «Шизотерапія» Богдана Жолдака.

[ Згорнути рецензію ]