|
Ой, Лише, або з чим їдять вундеркіндів? : повість
Валентина Захабура
— Електрокнига,
2014.
— 155 с.
— м.Київ. — Наклад 1304 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Дитячі повісті
— Гумор і сатира
— Ілюстровані книжки
Анотація:
Головні герої книжки живуть в одному будинку, знайомляться із сусідами, потрапляють як не в халепу, то в чергову пригоду.
Вчаться дружити, розуміти стареньких сусідів і небезпечних з виду старшокласників.
Вірять, що їх батьки найкращі, хоч іноді поводять себе дивно. В цій історії діють байкери й гопники, шкільні студенти-практиканти й шалені старигани і весь цей гармидер обертається довкола двох дітлахів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
– Ойко, а твоя мама справді водить мотоцикла? – пе-
рервав я розповідь подружки. – і що таке «Риба-кит»?
– Угу, їздить, на YBR-ці – в неї «Ямаха» маленька, лег-
ка, в гаражі стоїть. А «Риба-кіт» – це татів чоппер Кавасакі
«Вулкан». Він важить майже 400 кілограмів!
– Чоппер – це що? – не зовсім зрозумів я. Бо про марку
«кавасакі» я чув, а про це ще ні. Ойка подивилася на мене
так, ніби це я був молодшим за неї на пару років.
– Чоппер – це мотоцикл для справжнього байкера! Він
торохкотить, блищить і дуже красивий. А ще на ньому си-
дять рівно, а не лежать пузом, як на спортивних.
– Зрозуміло. ... [ Показати весь уривок ]
А чого він «Риба-кит»? – моїй мамі теж ста-
ло цікаво.
– Та не «кит», а «кіт»! – намагалася пояснити Ойка. –
«Риба-кіт» – це татове «поганяло» в мотоклубі, ніби пріз-
висько, як у козаків колись. Бо він іхтіолог – риб вивчає. А
мотоцикл так називають, бо на ньому аерографія у вигляді
риб’ячої луски.
– Аеро-що? – перепитала моя мама.
– Аерографія, розмальований він красиво. Мама, коли
у двір приїде, побачите.
– А чого кіт, якщо риба? – я хотів докопатися до суті.
– Бо в тата баґажники й сідло обшиті хутром. І бандана
з хутряними китичками, – пояснила Ойка.
– А навіщо? – мені справді було незрозуміло. Але тут
уже й моя мама подивилася на мене зі щирим подивом.
– Для краси, ясна річ!
– Так, і що ж було далі? – бо цікаво, чим усе закінчиться.
– Я не знаю, бо я пішла до вас. – зізналася Ойка. Такого
підступу я не чекав.
– Як то не знаєш? А якщо твоя мама почне посуд об та-
тову голову трощити? Ти ж маєш його захищати!
Ойка уявила, як у татову голову летять тарілки та чашки,
а він захищається кришкою від каструлі й відбивається туа-
летним йоржиком. Потім струснула плечима.
– Ні, не почне, у нас ще всі тарілки запаковані, ми з
пластикових їмо, вони не трощаться, – заспокоїла нас. [ Згорнути уривок ]
|
