Ніка Нікалео, Вікторія Гранецька, Дара Корній, Тетяна Белімова, Деркачова Ольга, Гурницька Наталія, Олендій Леся, Долик Любов, Хомин Ірина : Україна в мені. ‪‎Ukraine within me : Двомовна збірка есеїв та оповідань (укладач Ніка Нікалео) : Анотація, уривок з книги.

Ніка Нікалео, Вікторія Гранецька, Дара Корній, Тетяна Белімова, Деркачова Ольга, Гурницька Наталія, Олендій Леся, Долик Любов, Хомин Ірина

— Апріорі, 2015. — 100 с.
— м.Львів. — Наклад 1000 шт.

Поділитись:

Уривок з книжки Рецензії в пресі (1) Відгуки читачів (1) Де купити (0) Скачати файл

Емігрантка

Вона ніколи не бувала в інших країнах. Закордонний паспорт при нагоді зробила, але його гербові аркуші досі не мали жодної відмітки про виїзд — бодай до Польщі. А вона так мріяла про подорожі в далекі краї… Не хотіла, як батьки — усе життя на одному місці, на одній вулиці, під одним небом.
Вдома її ніхто не назвав би красунею — занадто круглі, близько посаджені очі, хай і по-справжньому кришталево блакитні; завеликий, хоч і прямий ніс; затонкі губи — дарма, що вміла усміхатися напрочуд відкрито і щиро… Високого зросту, середньої статури, трохи незграбна і цибата. А ще волосся — ... [ Показати весь уривок ] нефарбоване русяве, ледь кучерявиться, майже сягає плечей. Словом, така собі зовнішність, нічого особливого. Тутешні чоловіки це знали, а вона знала їх. Взаємного потягу не виникало.
А от іноземці від неї шаленіли. Когось вона їм нагадувала — і шматочок неусвідомленої любові до того когось діставався й Діані. Таким було її справжнє ім’я.
Щоразу, вриваючись до неї в «друзі» у соцмережах, закордонні хлопці й чоловіки засипали Діану компліментами, квітковими «гіфками» з піратських електронних листівок, «лайкали» її фото на аватарках, і найперше писали чомусь «Як ти?», ніби знали її вже сто років, замість типово-вступного «Привіт! Як справи?». Своєю мовою, звісно.
Діана принципово відповідала їм українською, тим самим відсіюючи ледачих і змушуючи решту зацікавлених налаштовувати свої гугл-перекладачі на чужу й екзотичну для них мову. Прийнявши умови незнайомки щодо мовної площини, решта одразу ж запитувала, скільки їй років. Діана завжди казала, що сорок два — просто переставляла місцями цифри свого справжнього віку — і її молоді та свіжі «двадцять чотири» враз ставали цинічними «сорок два». Вона нікому не казала, що почувається на сорок два.
— Ти заміжня? — друге звичне, хай і вже дещо насторожене питання закордонних принців, які одразу повідомляли їй, що шукають дружину саме з України.
— Зараз — ні... — відповідала вона і домальовувала купу сумних смайликів. — Мої троє дітей від попередніх шлюбів проти того, щоб я знову виходила заміж.
Більшість залицяльників на цьому етапі зникала без сліду. Та були й такі, що знову переглядали її «двадцятичотирирічну» світлину і, ніби між іншим, цікавились, чи то справді вона — на фото. І Діана продовжувала натхненно брехати:
— О ні, любий, то моя старша донька з першого шлюбу, вона зараз лікується від наркозалежності та СНІДу, але це ж нічого, правда?
Після такого виверту всі віртуальні «кавалери» кидалися навтьоки. А один не втік.
Налаштувавши свій гугл-перекладач на українську, заявив, що не повірить жодному її слову, допоки вони не зустрінуться. Сказав, що мешкає у Великобританії, а вона, Діана, дуже схожа на одну з їхніх принцес. Покійну принцесу Діану. Їй це сподобалось.
Вони зустрілися.

От уже п’ять років, як вона перебралася на батьківщину покійної принцеси, у неї трирічний син Колін, якого вона назвала б Миколкою, якби він народився в Україні. Але Колін народився тут, на Миколая, британським підданим.
Втрати власної батьківщини Діана не відчула, хоча їй казали, що буде боляче. Та боляче не було. Вона швидко звикла до нової країни, до її фасованих продуктів із супермаркету (навіть картопля тут продавалася винятково у чищеному і замороженому вигляді), до її королівської стриманості у розвагах, до кінних полісменів, які шанобливо звертаються до жінок «мем», а чоловікам кажуть «сер», ніби усі вони прямі нащадки аристократів… Їй було тут добре. Рік тому Діана отримала британське громадянство, навіть голосувала на тутешніх виборах. Авжеж, її легко визнали своєю. А ще місцеві часто перепиняють її на вулицях і кажуть, що вона дуже схожа на одну з їхніх принцес (о, всі тут просто обожнюють королівську родину). Коли ж дізнаються, що її направду звуть Діаною, тішаться, як малі діти. Треба ж таке? На її колишній батьківщині нікому й на думку не спадало радіти з того, що вона Діана.
— Смішне й претензійне ім’я, данина сумнівній моді, — сказала одного разу на весь клас шкільна вчителька англійської — Галина Мефодіївна. І вчителька, мабуть, добре знала, що каже, адже свого часу мала кількамісячне стажування у США (про це ненав’язливо нагадувалося несумлінним учням ледь не на кожному занятті). Учні і справді були несумлінними — ніяк не спромагалися дати раду артиклям, постійно плутали часові форми дієслів, а про вимову вже й говорити не доводилося — суцільний жах. Особливо не справлялася Діана. Англійська пручалася їй, ніяк не бажала вивчатися і запам’ятовуватися, але на «зараховано» дівчина якось витягнулася до випускних іспитів.
Зате на батьківщині принцеси Діани з англійською трапилась дивна метаморфоза — вона стала слухняною і зрозумілою, легко осідала у підсвідомості і намертво приклепувалася до пам’яті. За три місяці Діана володіла чужою мовою не гірше згаданої принцеси. Джефрі — її чоловік, якого вдома називали просто Джеф — був у захваті від того, як швидко дружина вивчила його мову. Потім вони разом узялися до іспанської (планували провести відпустку в Севільї), і Діана й тут усіх випередила.
— У вас неймовірні здібності до вивчення мов, — сказав їй викладач з курсів іспанської. Українська вчителька Галина Мефодіївна могла б з ним посперечатися.

Улітку вони з’їздили до запланованої Севільї, привезли звідти море яскравих вражень і зворушливих аматорських світлин. На наступний рік загадали собі Париж.
Єдине місце, про відвідини якого навіть не йшлося на сімейній нараді, була Україна. Діана не просилася додому, Джеф тактовно не наполягав. А їй і не було чого туди летіти — усе своє вона взяла з собою. Батьків, які загинули в автокатастрофі за рік до її заміжжя, привезла в урнах, виданих у крематорії — так вийшло, що маршрутка, в якій тато з мамою їхали з базару, зірвалася з мосту, вони не мучилися. Їхню однокімнатну квартирку у промисловому районі міста продала майбутнім забудовникам, а виручені гроші перерахувала на картку — навіть валізка не знадобилася. Свій старий одяг хотіла роздати нужденним, але налетіли найкращі подруги і вмить усе розмели. Діані залишили тільки нову пару джинсів в облипку та кілька декольтованих кофтинок, які вона по приїзду до Британії одразу й викинула — тут такого не носять. Подруг з часом або розгубила, або перевела їхнє спілкування у формат скайпу та соцмереж, але й «переведені» подруги швидко загубилися — бо навіщо вона їм муляє очі зворушливо-аматорськими картинками свого чистенького закордонного життя? А потім ще ота Севілья… Після Севільї її видалила з «друзів» остання подруга.
Без пояснень, просто видалила — і все.

Минуло ще кілька років. І одного дня в ній без попередження прокинулася Україна. Здається, там щось сталося, про Україну заговорив увесь світ. Діана почала відчувати її як доброякісну пухлину, котру півроку тому їй видалили у приватній клініці (про що, звісно, не знала жодна колишня подруга, та й не вписалася б пухлина в їхнє уявлення про ідеальне життя Діани). А новоутворення розросталося — ось воно заповнило груди і перекинулося на плечі, звідти частина рушила на мозок, а два струмочки збігли руками, спітніли в долонях, загострилися кінчиками нігтів. Діана, як одержима, потребувала щодня хоч найменшої дози України. Щовечора дивилася новини ВВС та СNN у болючому сподіванні, що там буде про Україну, і таки отримувала своє — «глибоко стурбовані» репортажі з правильними словами, яскравим відеорядом та байдуже-споглядальним співчуттям, у них не було пухлини.
А якось умовила чоловіка найняти їй помічницю по господарству (Діана вже зашивалася в їхньому п’ятикімнатному будинку із двориком та садом), і коли він дозволив, сама підшукала (без допомоги агенцій!) заробітчанку-українку — буде хоч з ким поговорити про своє… а та їх обікрала. І Діані було так незручно перед чоловіком, сином та сусідами, ніби це вона вчинила ту дрібну крадіжку, винесла з дому трохи столового срібла, хай йому грець!..
Десь після тієї оказії почали вистигати її стосунки з Джефом. Дедалі частіше вони зіштовхувались у непорозуміннях. Діана воскрешала в собі Україну, приносила її в узвичаєний роками англійський побут — от чого, питається, вчора подала на обід дивну, хоч і доволі смачну страву, котру врочисто назвала «борщем»? Де був той борщ у їхні попередні роки? А ще вона перестала економити. Економити! Минулого тижня, приміром, увімкнула опалення у спальні нагорі — і це при тому, що на ніч можна просто вдягнути теплі піжами, як вони завжди робили. А сьогодні… ні, це вже занадто. Сьогодні вона прийняла ванну замість спринтерського забігу в душ на кілька хвилин, як у них заведено, бо це треба бути мільйонером, щоб сплачувати тут комунальні рахунки. Вона зробила це, коли нікого не було вдома. Але він здогадався, що вона приймала ванну. То її стара звичка з України. Вона відчайдушно хоче додому. Схоже, Джеф помітив її пухлину.
— Ну, чого тобі треба? Чого тобі не вистачає? — питав своєю англійською, видивляючись у її круглі, близько посаджені, блакитні очі принцеси. — Ну, хочеш — поїдемо вже до тієї України, але ж там і зупинитися ніде, в тебе нікого не залишилось!..
— Не поїдемо, — глухо відповідала вона. — Тільки дарма викидати гроші.
Вона знову вчилася економити. І вони не поїхали. Та Діана вперто продовжувала шукати собі України. За прийнятну ціну. Якось проїздила повз будівельного майданчика і почула українську говірку. Не зовсім таку, до якої звикла — Діана походила з центральної частини України, а то ніби було щось із західної. Тим не менш, вона зупинила авто на узбіччі. Вийшла з салону. Побачила біля бетонозмішувача засмаглого заробітчанина років тридцяти на вигляд, що весело перегукувався з такими ж засмаглими і гамірними — українцями. Котрого ж вибрати?

Його звали Петром. Було йому двадцять чотири роки (а вона так само почувалася на сорок два), але він на те не зважав, казав — як добре зустріти на чужині своїх. Діана з усім погоджувалась, сміялася з його жартів, роздивлялася його широкі молоді плечі, великі і грубі руки (у Джефа не такі, Джеф — бухгалтер), слухала його простакувату балачку, пересипану міцними слівцями, такими близькими і зрозумілими, часом відповідала на його запитання. А потім сама спитала: коли додому?
Петро затнувся на півслові. Щоб він після того, як побачив справжнє життя, повернувся… туди? Там зараз таке діється, вона хіба не чула? Ні-ні, він не повернеться, він і родину сюди перевезе, в нього дружина і трирічний син — він не казав? Петро охоче потягнувся до нагрудної кишені і дістав звідти затерте фото зовсім юної білявки зі смішним карапузом на руках.
Мимоволі Діана всміхнулася. Показати йому фото Джефа та Коліна, чи що? Але їй не хотілося, аби це місце побачило і запам’ятало її родину — невеличка брудна забігайлівка у не найкращому районі міста, вона сама її обрала — не можна було, щоб знайомі бачили її з цим хлопцем. Пили дешеве пиво, вона пригощала.
Коли ж пиво випилося, а забігайлівка зачинилася, від’їхали за кілька миль на північ — і Петро узяв її просто на капоті автівки. Поряд був дорожній мотель, але він не хотів витрачатися, а в неї скінчилася готівка. Потім Діана відвезла хлопця додому — у тимчасовий гуртожиток для будівельників-заробітчан. Пообіцяла знову приїхати. Стримувати обіцянку не збиралася.
Повернулася у свій дім. Джеф спав у кріслі перед телевізором, накрившись газетою. На верхній шпальті — щось про королівську родину, по телевізору — повтор учорашнього гумористичного шоу. Вона вимкнула телевізор, зупинилася біля чоловіка, і чи не вперше їй стало соромно… ні, не за свою пухлину. І вона не почувалася зрадницею, бо зрадила не чоловіка. Вона зрадила батьківщину принцеси Діани. З Україною.
На ранок Діана зібрала речі — повертатися додому.

Emigrant
She has never been to other countries. She got foreign passport just in case, but the armorial pages have not yet been stamped with a departure, even to Poland. How much she dreamt of traveling to distant places ... Did not want to be as her parents: spend the whole life at one place, in one street, under one sky.
At home, nobody would call her beautiful – too round, close-set eyes, though so crystal-blue; a too big, though straight, nose; too thin lips, though she could smile surprisingly openly and sincerely ... A tall, medium build, a bit clumsy and leggy. And the hair –never dyed blond, wavy and almost reaches her shoulders. In short, an average appearance, nothing special. The local men knew that, and she knew that too. Mutual attraction have not arisen. But foreigners were crazy about her. She reminded them of someone, and a piece of unconscious love to that “someone” Diana was also getting. That was her real name. Everytime, storming into her "friends" list in social networks, foreign boys and men showered Diana with compliments, flower “gifs” of piratical electronic cards, “liked” her photos on avatars, and for some reason firstly wrote "How are you? ", as if have known her for ages, instead of the typical-introductory "Hello! What's up?". In their own language, of course. Diana on principle replied them in Ukrainian, thereby excluding lazy ones and forcing the interested ones to set their Google translates into the language, foreign and exotic to them. Agreeing to the terms of the stranger’s language policy, the rest at once has been asking how old she is. Diana always told them she was forty-two, by simply changing places of the numbers of her real age, hence, her young and fresh “twenty-four” were immediately becoming cynic “forty-two”. She has never told anyone to have felt as of forty-two. – Are you married? – the second common, although, somewhat cautious question from foreign princes, who immediately informed her that they are looking for a wife from Ukraine. – Now – no ... – she answered and added the whole bunch of sad emoticons. – My three children from previous marriages are against my getting married again. Most fans disappeared without a trace at that stage. And there were those who watched her “twenty-year-old” photo and, among other, interested, if that was really she in the photo. And Diana continued lieing with inspiration: - Oh no, dear, that’s my eldest daughter from the first marriage, she is being treated for drug addiction and AIDS, but it's ok, right? After such a trick all virtual "gentlemen" were taking to their legs. However, one didn’t escape. After setting up his Google translate into Ukrainian, he said he would not believe any of her words until they met. He said that he lives in Great Britain, and she, Diane, looks like of their princesses. The late Princess Diana. She likes that. They met.
It has been five years, since she moved to the homeland of the late Princess, she’s got a three year old son Colin, whom she would call Mykolka if he was born in Ukraine. But Colin was born here on St. Nicholas Day, as British subject. A loss of her own homeland Diana did not feel, although she said it would hurt. But it did not hurt. She quickly got used to the new country, to its packaged products from the supermarket (even potatoes are sold shelled and frozen only), to its royal restraint in the entertainment, to horse policemen, who respectfully appeal to women as "ma'am" and to the men – "sir" as if they all are direct descendants of aristocrats… She felt good here. A year ago, Diana received British citizenship even voted in the local elections. Of course, she was easily recognized. Moreover, locals often stop her in the streets and say that she is very alike to one of their princesses (oh, everyone here simply adores the royal family). When they learn that Diana is her real name, get pleased as small children. Wow? No one would even think of rejoicing due to the fact that she is Diana. – Funny and pretentious name, a tribute to the questionable fashion, – she said once in front of the whole class English school teacher, Halyna Mefodiyivna. And the teacher, probably, knew perfectly well, what she was saying, as at her time had a few months training in the USA (this was softly reminded to unfair students almost every class). Students, indeed, were unfair, did not put an effort to comprehend the articles, constantly mixed tense forms of the verbs, and the pronunciation leaves more to be desired – a continuous nightmare. Especially, this was Diana, who could not cope. English resisted to her, did not want to be studied and remembered, but she somehow managed to get to the final examination with all those"Passed". But at home of Princess Diana strange metamorphosis happened with the English: it was obedient and clear, easily settled in the subconscious mind and firmly carved in the memory. Within three months Diana learned the language not worse then the mentioned Princess. Jeffrey, her husband, who was called Jeff at home, was delighted by how quickly his wife covered the language. Then, together they started Spanish (planned to spend a holiday in Seville) and Diana went ahead everyone as well. - You have an incredible capacity for learning languages – her teacher of Spanish told. The Ukrainian teacher Halyna Mefodiyivna could argue with him.
In the summer they went to a planned trip to Seville, brought the whole bunch of vivid impressions and touching amateur photographs. The following year Paris became a destination. The only place, the visit of which was not even mentioned within the family, was Ukraine. Diana did not want to go home, and Jeff tactfully did not insist. And she had nothing to come back to there: she took everything. Parents, who died in a car accident a year before her marriage, she brought in urns, provided by the crematoria. It happened so that the bus, in which her dad and mom were coming back from the market, fell from the bridge, they did not suffer. Their one-bedroom apartment in the the industrial area of the city she sold future builders and the money transferred to the card: she did not even need the suitcase. Her old clothes wanted to give to the needy, but the best friends plumped and took everything in a moment. Diana was left only a new pair of fitting jeans and several low-necked blouses, which she, on arrival to Britain, threw away at once as they did not wear clothes like this here. She lost her friends, eventually, or transferred their communication within social networks and Skype format, but "translated" friends quickly got lost, as what for do they need her to irritate their eyes with touchingly amateur pictures of her clean life abroad? And then ... the Seville. After it she was deleted from the "friends" list of the last friend. Without any explanation, simply deleted, that's all. Another few years have passed. And one day Ukraine woke up inside of her without a warning. It seems there's something wrong, Ukraine is spoke about all over the world. Diana started to feel it as a benign tumor, which six months ago she was removed in a private clinic (about which, of course, did not know any of the ex-friends, and the tumor would not fit in their perfect picture of Diana's life). A the new tumor was spreading; it filled the chest and spread to the shoulders, the part moved to the brain, and two streams ran along the arms, got sweaty in hands, and sharpened at the tips of the nails. Diana, as if she was possessed, needed the slightest daily dose of Ukraine. She watched BBC news and CNN every evening painfully hoping that there will be something about Ukraine, and got it: "deeply concerned" reports with the right words, striking visuals and care-contemplative compassion, they did not have a tumor. And somehow persuaded her husband to hire a house-helper (Diana was unable to cope their five-room house with a courtyard and a garden), and when he allowed she found one by herself (without the agency!) , a migrant worker from Ukraine, so she will at least have someone to talk about personals ... and she robbed them. And Diana was so embarrassed in front of her husband, son and neighbors, as though it was she, who committed that petty theft, stole some silverware, damn it!..
Sometime after that occasion her relationship with Jeff started getting colder. More and more often, they faced with misunderstandings. Diana started raising Ukraine inside of herself, bringing it to the conventional English way of life: there was a question why she served a weird, although delicious dish for dinner, which she solemnly called "borshch" (beetroot soup)? Where was that borchsh earlier? Moreover, she stopped saving. Saving! Last week, for example, she turned on the heating in the upstairs bedrooms, and this is despite the fact that at night she could just wear warm pajamas as they always did. And today ... no, this is all too much. And today she took a bath instead of a sprinter-race shower for a few minutes as they usually did, because it is necessary to be a millionaire to pay the bills here. She did it, when there was no one. But he guessed that she took a bath. That's her old habit from Ukraine. She desperately wants to go home. Looks like Jeff noticed her tumor.
– Well, what do you want? What are you missing? – he asked in his English, gazing at her round about planted, princess' blue eyes. – Well, if you want, let's go to that Ukraine finally, but we have nowhere to stop, you have no one left!..
– We won't go – she replied. – This is just a waste of money.
She learned how to save again. And they did not go. And Diana stubbornly continued to seek Ukraine. At an affordable price. Once, she was driving past the building site and heard the Ukrainian dialect. Not the one she used to: Diana came from the central part of Ukraine, and that one sounded as if it was something from the west. However, she stopped the car on the roadside. Came out from the car. She saw near the concrete mixers a tanned migrant worker in his thirty that talked to other, also tanned and noisy Ukrainians. Which one to choose?
His name was Petro. He was twenty-four years (and she felt as if she was forty-two) , but he did not consider that, was saying how good it was to meet a compatriot in a foreign land. Diana agreed to everything, laughed at his jokes, gazed at his young broad shoulders, large and rough hands (not as Jeff's, Jeff is an accountant), listened to his simple chat, interspersed with strong language, so close and understandable, sometimes replied to his questions. And then she asked, when was he coming back home? Peter stopped for a while. Once he saw a real life, should he come back... there? There are happening such things, didn't she hear? No, he will not return, he will take a family here, he has a wife and a three year old son – hasn't he mentioned? Petro had willingly reached his breast pocket and took a shabby photo of a very young blondes with a funny toddler in her arms. Diana smiled involuntarily. Should she show him photos of Jeff and Colin? But she did not want this place to see and remember her family: it's a small dirty eatery in not the best area of the city, she chose it herself to have been impossible to be seen by her friends with this guy. They drank a cheap beer, it was on her. When the beer was finished and the eatery was closed, they went a few miles away to the north and Peter took her immediately on the hood of the car. There was the road motel nearby, but he did not want to spend money, and it ran out of cash. Then Diana drove that guy home, to a temporary hostel for building workers. She promised to come back. She was not going to deter the promise.
She returned home. Jeff was sleping in a chair in front of TV, covered with a newspaper. On the top page of it there is something about the royal family, on TV – yesterday's comic show on repeat. She turned off the TV, stopped at her husband, and for the first time she felt ashamed ... no, not for her tumor. And she did not felt a traitor for cheating on her husband. She cheated on Princes' Diana homeland. With Ukraine. In the morning Diana packed her stuff to come back home.

Viktoriya Granetska
writer

[ Згорнути уривок ]