Олександр Апальков, Крим Анатолій, Ясна Людмила : Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas",№79 : журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: редактор (джерело: Культура)

14:37, 14 ноября 2016 г.
Фото
Культура

В последнем номере международного литературно-художественного журнала "Склянка часу* Zeitglas" было опубликовано стихотворение, в котором описывается Каменское (Днепродзержинск).

Этим неожиданным и приятным известием с 5692.com.ua поделился сам автор сочинения Владислав Малицкий.

Поэт родом из Каменского, последние несколько лет проживает и работает в Днепре. Закончил ДНУ, по специальности программист. В марте 2016 года Владислав Малицкий презентовал в родном городе свою дебютную книгу - лирический сборник стихов "Кохання бачать у смартфонах". ... [ Показати всю рецензію ] Публиковался в литжурналах "Барви", "Дніпро", "Курьер Кривбасса".

Каменчанин рассказал нам о том, как ему удалось попасть на страницы "Склянки часу". Это периодическое издание выходит в свет с 1995 года. Распространяется на территории Украины, Германии, России и Австрии. Журнал издается ежеквартально на украинском, немецком и русском языках. Попробовать напечататься в "Склянке часу" Малицкому предложил коллега по литературному цеху, имеющий опыт публикаций в таком издании. Владислав отправил заявку на электронный адрес редакции журнала. Он ежедневно просматривал почту, однако никакого ответа не последовало. По совету друга-поэта наш земляк повторно заполнил форму и направил второй запрос на публикацию. Больше месяца назад от каменчанина редакции было предложено напечатать три поэтических произведения. Спустя две недели Владиславу Малицкому пришел ответ от главного редактора "Склянки часу" Александра Апалькова. В письме сообщалось о том, что одно из сочинений поэта напечатано в международном литжурнале. Для публикации было выбрано стихотворение с описанием Каменского. Журнал выходит в украинском Каневе и в немецком городе Менхенгладбах. Сейчас Владислав с нетерпением ждет перевода своего произведения на язык Гёте.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Пероганич Тетяна (джерело: Жінка-Українка, Грудень 13, 2016)

Бліц-інтерв'ю головного редактора міжнародного літературно-мистецького журналу СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS Олександра Апалькова Христині Шараповій

- Розкажіть будь ласка, звідки прийшла ідея видавати журнал одночасно трьома мовами?

- Із моїх подорожей Європою на початку 90-х років минулого століття. У Німеччині, приміром, ніхто не знав де Україна знаходиться. Призвище Шевченко у німців означало футболіста. Тоді я написав книгу про Т.Г.Шевченка і видавши у Німеччині (Julian-Verlag) книгу перекладів Кобзаря німецькою мовою, започаткував журнал СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS. Аби люди взнали одне одного ... [ Показати всю рецензію ] ближче. Адже НІДЕ , крім як у художній літературі, не пізнається краще доля людини, незалежно від її материнської мови…

- Чи отримуєте Ви якесь додаткове фінансування від небайдужих читачів?

- Трапляється інколи. Світ не без добрих людей. І таким читачам честь і слава! Була б моя воля, я поставив би їм пам`ятники. Слово«Пам`ятник» дуже вірно звучить польською «ПОМНІК», аби пам`ятали…

- З якими проблемами Ви стикаєтесь у своїй діяльності?

- Із багатьма різноплановими… Адже немає проблем у того, хто нічого не робить. Втім, це і добре. Є сенс їх долати. Напружувати свої мізки, а інколи й м`язи…

- Чи кожен автор може бути опублікований в Вашому журналі? Як проходить відбір творів, які будуть опубліковані?

- Аби «кожен» автор, хто надсилає свої твори до журнальної редакції бувопублікований, то був би не журнал, а звалище. Наведу приклад: наша редакція щоденно отримує понад 50 кореспонденцій (лише е-поштою), а ще Укрпошта і Нова Пошта доставляє із десяток рукописів… Я безмежно вдячний авторам, але вдячний і тим, хто мені допомагає з редакційними читками, листуванням, пересиланням тощо… Причому, все це робиться на безоплатних засадах…

Я залюбки даю можливість публікацій на сторінках журналу молодим авторам. Людям літнім. Знаним і незнаним. Головне, аби рівень їх творів був високий (це означає: мав власний стиль, неповторність і щирість).

- Яку б оцінку Ви далі сучасному українському ринку літературних журналів? Чи проглядається покращення з початку Вашої роботи, чи навпаки, ринок йде на спад?

- Справжніх літературних журналів в Україні лишилося одиниці. Вони ніби степові вовки… Їх теба берегти. Літературний журнал і ринок – несумісні. Я ніколи не оглядався на ринкові тенденції у царині літературної журналістики. Це – заняття для нероб. А редактору слід робити свою справу. День у день. І саме ця справа має стати сенсом його життя. Може, тоді й прийде успіх журналу серед читачів…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Бруслиновський Євген (джерело: ДЗ від 8 грудня 2016 року)

Черговий 79-й номер літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas" вийшов нещодавно у Каневі. Головний редактор журналу Олександр Апальков наповнив черговий випуск "Склянки" творами 34 авторів українською, ро-сійською та німецькою мовами. Складений із поезій, оповідань і п'єси, написаних як досвідченими авторами, так і початківцями, які тільки-но ступили на літературну стежину, номер журналу традиційно є майданчиком для представлення літературної творчості широкому колу читачів. Якщо ви ще не обрали, що почитати довгими зимовими вечорами, візьміть до рук 79-й номер "Склянки Часу", аби ... [ Показати всю рецензію ] зануритись у світ сучасної літератури. Хтозна, можливо, через 20-30 років опубліковані в канівському журналі твори наших сучасників, імена яких сьогодні маловідомі в літературних колах, ви побачите в підручниках з літератури своїх онуків і правнуків. Мабуть, на це сподівається й головний редактор журналу, який вже 21 рік поспіль не втомлюється перечитувати й відбирати серед сотень творів авторів-початківців ті, які на його думку, віддзеркалюють і внутрішній світ своїх творців, і зовнішній плин подій і часу. Окрім того, "Склянка часу" подарує вам і тему для філософських роздумів над сенсом життя, а може, навіть спонукає до творчості. До речі, редактор журналу Олександр Апальков проілюстрував видання власними малюнками, повідомляє наш кор.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Христина Шарапова (джерело: Літ Клуб)

Ідея видавати журнал одночасно трьома мовами
Апальков Олександр, 10.12.2016 року
редагувати | приховати

- Розкажіть будь ласка, звідки прийшла ідея видавати журнал одночасно трьома мовами?


- Із моїх подорожей Європою на початку 90-х років минулого століття. У Німеччині, приміром, ніхто не знав де Україна знаходиться. Призвище Шевченко у німців означало футболіста. Тоді я написав книгу про Т.Г.Шевченка і видавши у Німеччині (Julian-Verlag) книгу перекладів Кобзаря німецькою мовою, започаткував журнал СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS. Аби люди взнали одне одного ближче. Адже НІДЕ , крім як у художній ... [ Показати всю рецензію ] літературі, не пізнається краще доля людини, незалежно від її материнської мови…


- Чи отримуєте Ви якесь додаткове фінансування від небайдужих читачів?


- Трапляється інколи. Світ не без добрих людей. І таким читачам честь і слава! Була б моя воля, я поставив би їм пам`ятники. Слово«Пам`ятник» дуже вірно звучить польською «ПОМНІК», аби пам`ятали…


- З якими проблемами Ви стикаєтесь у своїй діяльності?


- Із багатьма різноплановими… Адже немає проблем у того, хто нічого не робить. Втім, це і добре. Є сенс їх долати. Напружувати свої мізки, а інколи й м`язи…


- Чи кожен автор може бути опублікований в Вашому журналі? Як проходить відбір творів, які будуть опубліковані?


-Аби «кожен» автор, хто надсилає свої твори до журнальної редакції був

опублікований, то був би не журнал, а звалище. Наведу приклад: наша редакція щоденно отримує понад 50 кореспонденцій (лише е-поштою), а ще Укрпошта і Нова Пошта доставляє із десяток рукописів… Я безмежно вдячний авторам, але вдячний і тим, хто мені допомагає з редакційними читками, листуванням, пересиланням тощо… Причому, все це робиться на безоплатних засадах…

Я залюбки даю можливість публікацій на сторінках журналу молодим авторам. Людям літнім. Знаним і незнаним. Головне, аби рівень їх творів був високий (це означає: мав власний стиль, неповторність і щирість).


- Яку б оцінку Ви далі сучасному українському ринку літературних журналів? Чи проглядається покращення з початку Вашої роботи, чи навпаки, ринок йде на спад?


- Справжніх літературних журналів в Україні лишилося одиниці. Вони ніби степові вовки… Іх теба берегти. Літературний журнал і ринок – несумісні. Я ніколи не оглядався на ринкові тенденції у царині літературної журналістики. Це – заняття для нероб. А редактору слід робити свою справу. День у день. І саме ця справа має стати сенсом його життя. Може, тоді й прийде успіх журналу серед читачів…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Владислав Малицкий (джерело: news)

В последнем номере международного литературно-художественного журнала "Склянка часу* Zeitglas" было опубликовано стихотворение, в котором описывается Каменское (Днепродзержинск).



Поэт родом из Каменского, последние несколько лет проживает и работает в Днепре. Закончил ДНУ, по специальности программист. В марте 2016 года Владислав Малицкий презентовал в родном городе свою дебютную книгу - лирический сборник стихов "Кохання бачать у смартфонах". Публиковался в литжурналах "Барви", "Дніпро", "Курьер Кривбасса".

Каменчанин рассказал нам о том, как ему удалось попасть на страницы "Склянки ... [ Показати всю рецензію ] часу". Это периодическое издание выходит в свет с 1995 года. Распространяется на территории Украины, Германии, России и Австрии. Журнал издается ежеквартально на украинском, немецком и русском языках. Попробовать напечататься в "Склянке часу" Малицкому предложил коллега по литературному цеху, имеющий опыт публикаций в таком издании. Владислав отправил заявку на электронный адрес редакции журнала. Он ежедневно просматривал почту, однако никакого ответа не последовало. По совету друга-поэта наш земляк повторно заполнил форму и направил второй запрос на публикацию. Больше месяца назад от каменчанина редакции было предложено напечатать три поэтических произведения. Спустя две недели Владиславу Малицкому пришел ответ от главного редактора "Склянки часу" Александра Апалькова. В письме сообщалось о том, что одно из сочинений поэта напечатано в международном литжурнале. Для публикации было выбрано стихотворение с описанием Каменского. Журнал выходит в украинском Каневе и в немецком городе Менхенгладбах. Сейчас Владислав с нетерпением ждет перевода своего произведения на язык Гёте.

Стихотворение каменчанина автобиографическое. Оно было создано в апреле 2015 года. Героиня стихотворения Малицкого его знакомая девушка из городка Комарно во Львовской области. Она учится в Киеве на медика. По приглашению Влада девушка приехала к нему в гости еще в тогдашний Днепродзержинск на Пасху. Во время праздничных дней Владислав показывал своей знакомой "місто металургів і одного генсеку". Потом девушка уехала, оставив в душе поэта воспоминания "про весну, квітень, об'єкт поцілунків". На прощание наша героиня получила от Влада стихотворение-посвящение, написанное от руки на листке с авторской подписью. Сегодня они практически не общаются, у девушки своя любовь, другие отношения.

В августе стихотворец участовал в конкурсе "Молода республіка поетів", но в финальную десятку не попал.

Пользуясь случаем, мы расспросили Владислава о дальнейших творческих планах. Сегодня поэт загорелся желанием воплотить в жизнь новый проект "Вона закохана в солдата". У Малицкого накопилось достаточно стихотворений о последних событиях в Украине. В замыслах поэта смешать гражданскую лирику со стихотворениями о войне. Чтение произведений будет проходить с участием музыканта в тематическом антураже. Этот проект состоится в Днепре либо до середины декабря, либо после 15 января 2017 года. Одновременно будет организован сбор денег раненым бойцам, которым Владислав помогает по мере возможности.

Кроме того, Малицкому предложили записать альбом поэзии в аудиоформате. Реализация этого проекта ждет своего часа.

Владислав признается, что после презентации своего поэтического сборника в Каменском он стал больше времени проводить среди местных поэтов, заводить новые знакомства, выступать на творческих вечерах. Его книги начали раскупаться читателями.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віктор Ох (джерело: Комментарии)

"Склянка Часу*Zeitglas" №79


В наш непростий час літ. журнали з паперових носіїв поступово переходять в Інтернет. Закрилися навіть центральні столичні часописи – такі як "Artline", "Література плюс", "Книжковий клуб плюс", "Книжник Review", "Сучасність", "Молода Україна", "Друг читача", "Родовід", "Молода нація", "Основи","Кальміюс", "Четверга","Український засів", "Київська старовина","Київська Русь", "Золоті ворота" і багато інших.
А провінційний літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas" вже понад 20 років живий і виходить в місті Каневі щоквартально без перерв. І тому він ... [ Показати всю рецензію ] займає особливе місце в літ. житті країни.
Головне кредо журналу - автор з усіма його особливостями. Саме тому всі тексти друкуються в авторській редакції. Олівець журнального редактора не втручається в твори. Вони або публікуються таким, якими є, або не публікуються зовсім.
Найбільша цінність журналу і видавництва – це можливість заспокоїти авторську сверблячку до писання, задовольнити бажання автора побачити свій текст опублікованим,.
Зрозуміло – часопис виходить на умовах авторського самофінансування.
За двадцятиріччя отримали змогу публікувались більше 3000 авторів. Представлено всі регіони України. Цим часопис "Склянка Часу*Zeitglas" доводить – література України не обмежується столичною літ. тусовкою. Немає безталанної провінції, особливо в наш час мережі Інтернет.
Можна віднести до позитиву журнала ще й те, що він має багатожанрову спрямованість. Тут присутні поезія і проза, драматургійні твори і критика, репродукції живопису і графіки.
Одних авторів хочеться читати і перечитувати. Іншим поспівчувати і нагадати пораду Томаса Еліота : «Для поетів найважливіше – писати якомога менше».
Журналу, концепція якого друкувати майже все підряд важко, звичайно, залишатись на якомусь одному рівні планки смаку і майстерності.
Зрозуміло, що часто доводиться чимось жертвувати. Ідеального нічого не буває. Але вимивати серед піску золоті крупинки таланту – хіба це не благородна мета.
-----------

Днями отримав поштою 79-е число журналу журнал «Склянка Часу*Zeitglas».
Розпочинає число журналу Микола Проценко з великою підбіркою християнських віршів (з 8-ї аж до 26-ї сторінки. До того ж все це ще й перекладено на німецьку мову.)
Поезії ці мають досить промовисті назви «Ангел», «Поющие ангелы», «Арфы», «Небесна арфа»,«Божий дар», «Разочарование Бога», «Сон богов», «В уяві Бога», «Господні жорна», «Святые», «Гріхопадіня», «Два духа», «Чудо» і т. п.
Ось перші рядки вірша «Хибний Божий прилад»:
У Бога справ завжди чимало є.
У Бога є чимало справ.

Це мені нагадало вірші поета Никифора Ляпис-Трубецкого з «12 стільців». Пам’ятаєте –
"Баллада о гангрене":
Страдал Гаврила от гангрены
Гаврила от гангрены слег.

"Баллада об измене".
Гаврила был неверным мужем,
Гаврила женам изменял!
Також потішив оригінальним підходом до висвітлення теми вірш Миколи Проценка «Задача»:
Творец работал над задачей,
Как Мир создать из Ничего.

Автор пропонує на вибір два варіанта кінцівки-епілога своєї божественної балади – оптимістичний:
Возникла дивная планета.
И на планете – Человек!

і песимістичний:
Возникли глупые созданья
На самой жалкой из планет.

Обирай читачу!

Оповідання «Білявочка» Петра Гайворонського (На сторінках 27-43) змальовує банальні пригоди повії Сніжани, які закінчуються алкогольним делірієм «героїні».
Дуже мила новелета-замальовка Олени Морозової «Коло переїзду» з симпатичними графічними малюнками Євгена Мокіна(с.48-49). Вона про пса Семена і його подругу Руду, при цьому слова «пес» чи «собака» в тексті не використовуються.
Хороші російськомовні і талановито злі вірші в поета Владіміра Уткі-Откі з Маріуполя (с.50-55). Особливо дісталося від нього «совєцкім поетам»:

«Все советские поэты
мастурбируют в ночи.
И целуют партбилеты,
будто клещи – палачи.»
(с.52) «Ода советским поэтам»

В новелі «Природолюб» (с.88-89) Олександр Басенець зобразив типову ситуацію зрощення влади і криміналу в масштабі села. Сільський голова замовляє рибку на гостинець перевіряльникам у місцевого браконьєра.

Непоганий, може трохи з елементами самолюбування і самореклами, критичний огляд попереднього №78 числа журналу зробив Юрій Щеляженко – «У пошуках захоплення» (с.91-94). Зокрема, детально приділивши надмір уваги юдофобії одного з авторів, критик зробив
ш и р о к и й відступ в доморощену філософію з сувом у власну поетичну творчість з цитуванням своїх віршів.

«Притча про шапку» Антоніни Остролуцької коротка і смішна, як анекдот, але ж таки притча(с.104).

Чудовий іронічний есей Віктора Шендрика «Второй доктор» (с.105-110). Читаєш ні об що не спотикаючись, легко, захопливо про лікарів Чехова і Зехова.

«Треба навчитись лагодити світ» – хороша і тепла рецензія Любові Цай про добірку оповідань Олени Морозової. (с.112-113)
«Страж умирающей родины» Ніколая Проценка(с.114-136)– це 22-сторінковий конспект 86-сторінкової повісті Олександра Апалькова «Кизиловы пропилеи» зі сконцентрованістю виключно на еротичних сценах.

«Вибір і вибори» Володимира Комісарука (с.137-138) сумнівні і недолугі просторікування про спокуси і позашлюбний секс.

«Дещо про поетів Клубу Поезії». Іван Сумирний(с.140-145) – наводить вірші авторів відомого літературного сайту зі своїми позитивними коментами. При всій простоті і невигадливості, цей формат видається дуже цікавим. Я б і сам, коли б мав змогу, видав би декілька томів збірок віршів, які подобаються зі своїми примітками і ремінісценціями. Та зрозуміло, що чим авторитетнішим буде укладач такої збірки, тим більше бажаючих захоче її прочитати.

«Сто килограммов нежности» Людмили Ясної (с.147-151) – новела з незрозумілим задумом про випадковий секс.

«На сьомому броді» Михайло Буджак(с.156) – короткий на одну сторіночку текст в стилі «потоку свідомості».
«Посмішка Джоконди» Сергія Одаренко – талановито написана трагікомічна психологічна новела (с.157-160)
В щілинах між блоками прозових текстів журналу втиснуто зо два десятки віршів, більша частина яких сподобалась. Та окремо варто відмітити Володимира Гільчука(43) та Оксану Маковець(151).
Текстів німецькою в журналі небагато, але і їх я не читав, бо дойч-мови не знаю.
----------------

Літературнийх процес в Україні має пройти необхідний і закономірний етап "дорослішання". Зрозуміло, він не може відбутися безболісно.
Дещо зменшити цей «біль» і допомагає журнал "Склянка Часу*Zeitglas".

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Череп Тетяна (джерело: Жінка-Українка)

У вересневому номері 79 журнал „Склянка Часу*Zeitglas” публікує оповідання Віктора ШЕНДРИКА „ДРУГИЙ ЛІКАР”, Петра ГАЙВОРОНСЬКОГО „БІЛЯВОЧКА", новели Людмили ЯСНОЇ, Антоніни ОСТРОЛУЦЬКОЇ та Олени МОРОЗОВОЇ..

Розділ Альтернативна проза представлений новою п`єсою Анатолія КРИМА «ЧУЖИЙ», оповіданнями Олександра БАСАНЦЯ „ПРИРОДОЛЮБ”, Олександра ВОЛКОВА «НІМЕЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ», Михайла БУДЖАКА «НА СЬОМОМУ БРОДІ», Анастасії ЮНИК «ЗЕЛЕНА ПОЖЕЖА», Сергія ОДАРЕНК «ПОСМІШКА ДЖОКОНДИ».

ПОЕЗІЯ представлена творами Сергія ЛЕВЧЕНКА, Володимира ГІЛЬЧУКА, Володимира УТКИ-ОТКИ, Інни ДОЛЕННИК, Оксани СТОМІНОЇ, ... [ Показати всю рецензію ] Любові МАТУЗОК та новітніх молодих українських авторів.

Розділ Критики та есеїстики друкує нарис Юрія ШЕЛЯЖЕНКА „У ПОШУКАХ ЗАХОПЛЕННЯ», Миколи ПРОЦЕНКА „СТРАЖ ВМИРАЮЧОЇ БАТЬКІВЩИНИ” (про книгу Олександра АПАЛЬКОВА «КИЗИЛОВІ ПРОПІЛЕЇ», Івана Сумирного «Дещо про поетів клубу поезії»

Галерея журналу представляна живописом Олександра АПАЛЬКОВА, графікою Олексія МАРТИРОСОВА та Євгена МОКІНА.

[ Згорнути рецензію ]