Ірен Роздобудько : Ґудзик : роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ольга Заіменко (джерело: Ультра_Україна)

Коктейль із майже фанатичних почуттів, болю, туги, пристрасті, тихого „до”вічного кохання, янгольської, дитячої наївності, чистоти душі та гри свідомості. Психологічна драма, як сама охарактеризувала авторка. „Смачний” зразок сучасної української літератури. Роман „Ґудзик”.

Головний редактор журналу „Караван історій” в Україні, переможець Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова”, лауреат міжнародної премії ім. Юрія Долгорукого – усе це авторка. Колись вона дарувала свято в образі Снігуроньки, працюючи в однойменній фірмі. Нині її ім’я шановане й відоме не тільки в професійних колах: Ірен Роздобудько.

Композиційно ... [ Показати всю рецензію ] – це роман із двох книг та епілогу. Але диспути щодо жанрової характеристики, поширеності епітетів та влучності художніх прийомів я б воліла лишити фахівцям-літераторам-критикам. Власне, це ж їхній хліб. А разом із вдячним читачем зосереджу увагу на емоційній стороні твору.

„Ґудзик” – роман життів та ролі почуття в цих життях. Незвичне для заданого жанру порпання в психіці та нерозчленування по поличках душі звичних речей. Це той випадок, коли абстрагуватися від героїв та змальованого світу вкрай важко. Бо все близьке і, на перший погляд, зрозуміле. Незмірний, як світ, біль від зради в коханні близький 17-річним, світоглядний катарсис – людям, що відбулися в житті, але врахуйте, що це все не те.

Відчуття плинності часу – частина життя кожного з нас. Тож волею-неволею тонкою ниточкою розмотуєш клубок сюжету разом із героями. Перед очима поволі пропливають мальовничі Карпати, „Божевілля” (фільм талановитої та rozdobudko_gudzykнепочутої), стародавнє містечко в Чорногорії, „три пори року в шибці за один день”. Проживаєш тугу-манію-ману за „жінкою, що немов вода”, мовчазну безвихідь душі та її новонародження, запізніле розуміння втраченого як найдорожчого, свого.

Обрамлення, відомий художній прийом, тут може зіграти з читачем нервовий жарт: від другої до останньої сторінки намагаєшся вловити сутність слів: „Я померла 25 вересня 1997 року…”, – написаних ще нібито живою людиною. Нагадує „Ніжність” Анрі Барбюса. А фінал „Ґудзика”, по-своєму болючо-трагічний, стверджує життєву філософію кожного з головних героїв.

Ви знайдете у творі для себе не тільки близьке чи одвічне, зі сторінок роману до вас промовлятиме життя. Можливо, такого його виміру ви ще не бачили. Можливо, бачили, але відмовлялись усвідомлювати такі прості й трохи прикрі навколишні закони. Із прочитанням „Ґудзика” ви відкриєте себе та світ довкола по-новому. І хто зна, яке янголятко з цього роману стане Вашим.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Коломієць, Юлія Рущенко (джерело: Сумно)

погляд №1
За визначенням самої авторки - це психологічна драма, тобто під зовнішнім "всегараздом" вирують несамовиті порухи душі. Занурюючись в сторінки, плавно переходжу від співчуття героям, до копирсання у власному мікрокосмі.

"Люди - ви вільні!" Вони повсякчас нам це кажуть, а ми вперто продовжуємо шукати собі все нових і нових оков. Ось і Денис знайшов. Переповнений юнацькими мріями, він шукав слави і визнання. А знайшов її трохи божевільну, загадкову, оманливу. Її образ ніколи не міг зібрати докупи - в пам`яті виринав то чарівливий голос, то благородні рухи, то стрункий аромат парфумів, ... [ Показати всю рецензію ] або звабливий обрис обличчя спалахував від вогника запальнички. Вона і стала хворобою на все його життя. Нездорове кохання породило недугу, яка не вщухала, а лиш прогресувала протягом двадцяти років.



Він би неодмінно перетворився на закінченого маніяка-фетишиста, якби не... янголятко. Бо з ким же, як не з янголом можна одружитися після першого ж дня знайомства? З Лікою було легко й прозоро і щасливо... до того часу, як не з`являлась її мати - та сама загадкова і оманлива, якою був одержимий з юності! Тендітна й свята дівчина Ліка із зеленими очима все розуміла і залишила свого недолугого чоловіка. Ні, вона не кинула його, не втекла до іншого - надто підступно і надто по-людськи. Ліка з`явилася в його житті, щоб врятувати від одержимості, вилікувати. Прийнявши на себе весь тягар Денисових думок, переживань, очистивши його душу, розірвавши окови, ангел загинув. Ліка перетворилася на тварину, щоб не мислити і не розмовляти. Із собачою покірністю ходила вона від оселі до оселі, поневірялась, витримувала побиття, прокльони, жорстокість. Проте сама цього не помічала, бо ангел знову відродився в ній. Ліка випромінювала добро і благодать.

Ким би вона не назвалась: Лікою, Анжелікою чи Енжі, де б не жила: в Україні, Чехії або Америці, скрізь люди хочуть щастя. Всі всотують її божественне світло.

Про що ж ця книга? напевне, про втрачені можливості. Але ми ставимо забагато питань, вимагаємо відповідей, уваги до себе, любові... Загрібаємо обома руками - "моє!..." Та, натомість, нічого не повертаємо, засліплені власною величчю, оглушені потоком безглуздих слів, захлинаємось від жаги ще більшого. Зрештою, ледь не вибухаємо і знов потребуємо, вимагаємо порятунку. А чи всі б погодились на зцілення ціною життя янгола?

Тож, давайте будемо обережними і уважнішими до відірваних ґудзиків а раптом - це послання з небес?


Ольга Коломієць

погляд №2
Роман "Ґудзик" авторки Ірен Роздобудько у 2005 році отримав першу премію всеукраїнського конкурсу "Коронація слова". Загалом дії роману розгортаються не тільки в Україні, але й в Росії, Чорногорії та навіть в Америці. Перша сюжетна лінія розпочинається у 1977 році. Денис - головний герой, студент першого курсу кінофакультету, після вдалих іспитів вирушає до Карпат. Під час відпочинку в горах вісімнадцятирічний юнак нестямно закохується у загадкову незнайомку, доля якої виявляється дуже цікавою та насиченою подіями. Між ними спалахує хвилинна пристрасть. Зрозуміло, що в їхніх відносинах немає майбутнього. І, якщо для Єлизавети це було скороминучим захопленням, то для Дениса його перше кохання перетворюється на єдиний сенс буття, а спогади і сподівання заповнюють всю душу... Минуло майже двадцять років, але думки про цю незвичайну жінку не дають спокою Денису. Несподівано для себе він зустрічає Ліку - юну дівчину, відверту та безпосередню, яка щиро закохується в нього. Денис вирішує нарешті віднайти сімейне щастя та пропонує їй одруження. Але… виявляється, що Ліка - донька Єлизавети, тієї жінки, через яку він і досі страждає. Життя Дениса перетворюється на суцільний жах, божевілля, яке неможливо припинити, навіть сказавши правду обом...

Це лише початок твору, і, хоча на перший погляд може здатися, що сюжет роману подібний до більшості мексиканських мильних опер - нерозділені почуття, раптові зустрічі, іронія долі - чим далі, тим більше замислюєшся над такими філософськими екзистенціальними проблемами на кшталт сенсу життя, любові, зради, самотності. Як часто ми не цінуємо, те, що маємо поруч з собою, а починаємо тільки тоді, коли усвідомлюємо біль втрати? Чому ми несвідомо ігноруємо ті важливі знаки, які доля час від часу подає нам? Чому завжди прагнемо змін, не розуміючи, що справжнє щастя зовсім поряд - варто лише уважно придивитися та спробувати помітити його? Можливо, цей твір про дещо з життя янголів - небесних створінь, уособлень святості, які випадково потрапили на нашу землю, маючи на меті несвідомо змінити щось у ній, додати більше світлих чистих барв до нашого суворого та іноді такого егоїстичного життя...

"Ґудзик" є дійсно гостросюжетним твором, в який хочеться заглиблюватися, не зупиняючись. Мабуть, мала рацію сама авторка, коли казала: "Фантазуватиму так, щоб хтось, читаючи, спалив чайник…" Можливо, цей роман і не є таким детективно-пригодницьким, як попередні твори Роздобудько, проте він має свою "родзинку" - цікавий, по-перше, своїми психологічними моментами. Варто читати тим, хто втомився від абстракції, сюрреалізму та ненормативної лексики в українській літературі.

Юлія Рущенко

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталя Сняданко (джерело: Львівська газета)

Одна з наймоторошніших повістей Ірен Роздобудько. Але основні страхіття авторка змальовує не шляхом докладного опису жорстоких убивств, зґвалтувань чи тортур, як це здебільшого роблять у сучасному мистецтві. Її герої страждають від кохання – нерозділеного, втраченого, нездобутого.

Ірен Роздобудько. Ґудзик“...Коли вона увійшла в аудиторію і швидко та байдуже поглянула на мене, я зрозумів, що нічого не буде. А коли сказала, щоб я “не брав дурного в голову”, вирішив чекати. Чекати, скільки треба. Я знав, що це буде нелегко. Але інтуїтивно відчував: квапитися не можна.

Спочатку мені навіть подобалося ... [ Показати всю рецензію ] культивувати в собі страждання “юного Вертера”. Зрештою, я був романтичним, захоплювався Блоком і нічого не мав проти, аби в моєму житті з’явилася Прекрасна Дама. І не міфічний образ, а ось така – реальна і досяжна. На кілька тижнів мені вистачило збудливих спогадів про її досяжність. Я тільки те й робив, що відновлював у пам’яті кожну хвилину тієї ночі й ловив себе на думці, що роблю це, як... кіномонтажник, а не як коханець. Мені було важливо відродити “плівку”, а не відчуття. Ось коли я відтворю її з точністю до секунди й надійно зафіксую в уяві, міркував я, тоді вже віддамся чуттєвому сприйняттю. Мабуть, уже тоді в мені прокинувся той, хто, за словами Блока, “віднімає запах у квітки”... Я навіть сердився на себе, коли, відновлюючи черговий уривок зі спогадів (ось блискавка перерізає небо, і в її спалаху виникає бронзовий вигин стегна...), вкривався потом і втрачав логіку. Доводилося прокручувати все наново”.

Денис мало замислюється над логікою стосунків між чоловіком і жінкою й таємницями жіночого серця, поки не зустрічає Єлизавету Терлецьку, режисерку, фільм якої “Божевілля” став скандально відомим у самому кінці радянської епохи та який навіть заборонили через його надто вже незвичну стилістику. Денис ставиться до життя легко, він – син забезпечених батьків, йому цілком вистачає поверхових і короткотривалих стосунків після пиятик із друзями та дискотек. Але випадкова нічна зустріч із Терлецькою на карпатській базі відпочинку різко змінює все його життя. Він більше не зможе забути цю жінку, а вона так ніколи й не сприйматиме всерйоз значно молодшого за себе юнака.

Долі обох випадкових коханців на одну ніч складуться нібито успішно. Терлецька дочекається з тюрми свого коханого-дисидента, від якого народила позашлюбну дитину й через якого втратила нагоду зробити кар’єру в кіно. Вони одружаться, він стане відомим політиком, а вона знову візьметься за творчість. Але, попри зовнішню успішність, її життя не буде щасливим, взаємини з чоловіком швидко перетворяться на формальність, а контакт із талановитою, проте дуже дивною донькою, поволі втратиться.

Денис після декількох років праці в кінотеатрі провінційного містечка повернеться у столицю та стане успішним бізнесменом. Одного дня він випадково зустріне Терлецьку в кав’ярні у супроводі якоїсь дівчини й не наважиться підійти, а колишня коханка не впізнає його. Денис піде за дівчиною і познайомиться з нею, але думками буде поруч зі своєю Прекрасною Дамою, ставлення до якої в нього не змінилося, незважаючи на те, що вони не бачилися багато років.

Драма перетвориться на трагедію, коли Денис одружиться з Лікою – супутницею Терлецької під час випадкової зустрічі та її донькою...

У цій страшній історії ніхто не помирає, немає навіть самогубств, але від того читання не стає менш моторошним, а несподівано закручена інтрига додає сюжету динаміки.

[ Згорнути рецензію ]