|
Нариси бурси : Оповідання
Антон Санченко
— Електрокнига,
2010.
— 302 с.
— (Серія: Конвертовані книжки).
— м.Київ. — Наклад 3030 шт.
ISBN: 978-617-7026-00-5
Жанр:
— Мариністика
— Студентське
— Додрукове видання
Анотація:
Збірка оповідань та нарисів про курсантів мореходного училища є відчайдушною спробою автора повернутися в ті часи, коли він був молодим і красивим, усе своє носив з собою, призначав дівчатам по три побачення на день під реліктовим 200-літнім дубом, найбільшим делікатесом вважав пельмені в пельменній на площі Свободи славного міста Херсона, а попереду на нього чекала воля. Справжня. Кейптаун, Лас-Пальмас та Сингапур.
Оповідання писалися таким чином, щоб зацікавити і матросів, і поетів. А оскільки матроси і поети — то антоніми, автор сподівається, що ця книжка зацікавить і решту людства у проміжку між цими двома полюсами світосприйняття. Оповідання доповнені Словничком для поетів та Словничком для матросів, у яких тлумачаться незрозумілі для них слова.
Доступ до електронної версії для планшетів Ipad нижче, по закладці "Де купити".
Паперова версію книжки можна замовити на сторінці http://www.avtura.com.ua/book/472/
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ХМУ
Якщо Ви зійшли з потяга (хай вже буде «потяг», а не поїзд, нам не шко-
да) і не зустріли жодного курсанта одразу на Привокзальній площі,
значить Ви зійшли не на тій станції, не в Херсоні, а в Запоріжжі чи
Миколаєві.
Одразу під вокзалом Вас ледь не хапатимуть за Ваші валізи на-
хабні таксери. Праворуч на Вас чатуватимуть маршрутки на Залізний
Порт чи Скадовськ, а просто на площі розвертатимуться тролейбуси.
Словом, все як у людей, все як будь-де. Але Ви у ті таксі та маршрутки
не сідайте. Шукайте курсанта, щоб переконатися, що це саме Херсон.
То зловили Ви вже того курсанта на ... [ Показати весь уривок ]
площі? Що, цілий стрій ку-
дись чимчикує? З якого училища? Морського флоту чи рибної про-
мисловості? Або, як кажуть у Херсоні, з «Централки» чи з «Тюльки»?
Як це, вони Вам не казали? Дійсно, нетутешньому може й важко виз-
начити — морячки й морячки, усі як один в чорних шапках, в шине-
лях, підперезаних чорними пасками з мідними бляхами, в чорних су-
конних кльошах, в підкованих кирзових черевиках, які на флотській
мові звуться чомусь «гадами». Цок-цок-цок цокають собі підборами по
асфальту, як коні Пржевальського, сунуть, як бурсаки в лазню у філь-
мі «Вій». Ховайся всяк перехожий, відійди від гріха з дороги, бо зупи-
нити цей натовп у шинелях може лише команда «Стій-раз-два!»
Але варто прилаштуватись у хвіст цієї колони по три і уважно
морячків тих роздивитися (у хвості колони бредуть зазвичай морячки
дрібні й неагресивні), щоб однозначно визначитися з тим, з «Тюльки»
вони, чи з «Централки».
До речі, оця церква ліворуч зведена на честь лікаря Говарда. Лі-
кар цей колись їхав собі у філантропській потребі на перекладних тав-
перша пара
16
рійськими степами, але далі Херсона проїхати не зміг, бо сталася чума.
І він героїчно почав з нею боротися, там де перестрів, тобто у місті
Херсоні. Заснував першу лікарню та аптеку, наказав вивозити усіх
хворих на Карантинні острови, навчав херсонців гігієни та профілак-
тики, і героїчно вмер на своєму лікарському посту, коли чуму вже було
майже подолано. Ніхто не знав, звідкіля й куди він їхав, ніхто за межа-
ми Херсона про нього не згадав за 200 років, але Херсонці виявилися
вдячними нащадками. Назвали на його честь вулицю (правда, після
революції 17 року більшовики тичасово, на 70 років, її переіменували),
звели церкву й поколіннями берегли його аптеку, яку знесли вже за
Брежнєва. Щось вона там Брежнєву затуляла, мабуть. Якийсь вид на
Мадрид. Але це так, до речі. Повернімося до наших бара... курсантів.
Якщо хлопці в хвості колони розмовляють про тралові дошки,
джиґґери, путасу, частика, анчоусів і Лас-Пальмас, то мабуть ви при-
блудили у хвіст риболовецької колони. А якщо про вантажні стріли,
коносаменти, лісовози, банановози, цементовози, контейнеровози,
танкери, бербоут-чартери й Сингапур — то у хвіст торговельного
строю. Що? Про дівчат, пиво й танці? Не пощастило: про це в Херсоні
говорять навіть вертолітники, цілий полк яких стоїть на місцевому ае-
родромі (хрін вам «летовище», так казали ще за часів поручика Несте-
рова).
То де це ми? Увімкніть свою GPS-навігацію. Площу Ганібала вже
пройшли? Так, той самий Ганібал. Що значить, він не міг бути в Хер-
соні? Він його заснував! Абрам Ганібал, його грав Висоцький у фільмі
«Арап Петра Великого». А Ви про якого? А, про карфагенянина! Ні, цей
з Ефіопії. Дідусь сонця російської поезії Олександра Пушкіна. Генерал-
аншеф, здається. Не міг бути в Херсоні! От же скажете!
Ви ще скажіть, що Гарібальді тут не був. Так, Джузеппе Гарібаль-
ді. Це для решти світу він інсургент, карбонарій, творець єдиної Італії
тощо. А херсонці знали його ще отаким, як цей ось дрібненький кур-
сант з прапорцем у кінці строю. Він був юнгою на якомусь там італій-
ському вітрильникові, що ходив з Італії на Херсон. Та біс його зна, що
вони з Італії тоді возили, мабуть черепицю. Половина дахів Херсона
ще й досі вкрито тією італійською черепицею. А звідси — хліб, це вже
напевне. Звідси в усі часи возили хліб. І лише комуністам вдалося так
17
занехаяти край, що хліб до країни довелося завозити з Канади. Але що
там з нашими курсантами? Звідки вони будуть? Ще не визначилися?
Ага, є ще одна відмінність. Візьміть секундоміра й полічіть кіль-
кість ударів великого барабана за хвилину. Ну оте бум-бум бум-бам-бум,
в такт якому увесь стрій печатає крок лівою. (Що, Ви потрапляєте в той
«бум» правою? Негайно змініть ногу, бо дівчата з панелі засміють.) Так
ось, якщо барабан гамселить 110 ударів за хвилину, то це «тюльчин»
стрій, а якщо лише 100 — то «централчин». Не знаю чому. Традиція. Ну
і хто Вам винуватий, що Ваш годинник зупинився?
Добре, дивіться тоді, куди стрій повертатиме. Леніна в кепці вже
пройшли? Добре. Це була площа Свободи. Отож бо, зручна назва,
не треба переіменовувати щоепохи. Ні, Ленін у Херсоні не був, був
Максим Горький. Він виторгував був на тутешньому Привозі ковінь-
ку князя Джапаридзе і написав про це босяцьке оповідання. Але ме-
моріальну дошку йому встановили не на базарі, а на будинку, в якому
він зупинявся вже пізніше, коли приїздив у гості до Бориса Лавриньова.
Там зараз літературний музей. Буде праворуч від Вас. Не пам’ятаєте
письменника Лавриньова? «Сорок перший», «Терміновий фрахт»
не читали? Правильно, у Москві чи Києві його б вже давно забули, але
він це передбачав, і усі свої речі й книжки заповів рідному місту. Зем-
ляки не забудуть, не те що столичні заздрісники. От спитайте в будь-
якого курсанта, хто такий Лавриньов. І він вам відповість, це той, що
привіз із Москви диванчик Пушкіна. Ну, не зовсім Пушкіна — Вязем-
ського. Але Пушкін на ньому стопудово сидів іноді. Ні, повертатимуть
ще не зараз, Вам скомандують «ліве плече вперед», не нервуйте.
Наступним ліворуч по курсу стоятиме Федір Ушаков. Адмірал.
У ботфортах та мундирі, з підзорною трубою в руках. Не обізнаєтесь.
Бо єдиний йому пам’ятник на теренах колишнього СРСР. Саме в Хер-
соні той Федір Ушаков заклав був колись Чорноморський вітрильний
флот і звідси пішов громити бусурманів-турків під Очаків. І побив їх
у такій кількості, що заслужив у самих турків шанобливе призвісько
Ушак-паша. Якщо від Ушакова стрій поверне праворуч — значить йде
до екіпажів «Тюльки». Якщо ліворуч — до екіпажу «Централки». Екі-
паж — це не тільки особовий склад судна, а ще й казарми моряків на
березі. В курсантів взагалі дещо відмінний від вже готових моряків
18
сленг. «Чифом» вони називають начальника училища, а «кепом» —
командира роти. Так, це отой клишоногий дядько у кашкеті, що йде
попереду строю, — кеп. Зараз він все скомандує, потерпіть. Нікуди
не звертають, йдуть собі прямо? І «голову» вже пройшли?
Як це — яку «голову»? А, забув, що Ви нетутешні. «Голова» — це
погруддя князю Суворову, що стоїть поруч з будинком, в якому він
свого часу мешкав. На вулиці Суворівській. Там зараз неформали усі-
лякі по вечорах збираються. Панки там, рокери й байкери. Вона у Вас
праворуч мала б залишитися. Платан під будинком посаджено нянею
новонародженого сина Суворових, теж Олександра, у день його на-
родження. А якщо наліво озирнетесь, то побачите посеред парку ще
й уславлений херсонський дуб. Він старіше за місто. Реліктове дерево.
Під таким деревом можна судити народи, але зараз під ним признача-
ють побачення.
Я давно всім доводжу, що той Вчений Кіт ходив по ланцюгу лі-
воруч-праворуч саме навколо цього дуба. А Лукомор’є — то Дніпро-
Бузький лиман, а зовсім не поморська Північ. Це вже коментатори
вже згаданого Пушкіна спересердя їх десь під Архангельськом розта-
шували. Які там дуби на Півночі? Самі сосни та ялинки.
Знову стрій не звертає? Куди ж там і далі прямо? Далі вже Ад-
міралтейство, готель «Фрегат» і Дніпро. Набережна, порт, нижній
рейд із пароплавами на якірних стоянках, старовинна корабельна
гармата і пам’ятник першому чорноморському фрегату «Слава Єкате-
рини», тому самому, збудованому Ушаковим. Стрій зупиняється, ши-
кується і геть усім роздають лопати?
Забув Вас попередити, що Херсон — місто південне, сніг у ньо-
му — стихійне лихо, бо жодної снігозбиральної машини в ньому зроду
не було. І коли трапляються такі ось як цієї зими хуртовини, Херсон
лише курсантами і рятується. Вони йому заміняють усі снігозбирачі,
бульдозери й самоскиди. Тікайте мерщій, а то і Вам лопату видадуть
і муситимете чистити. Біс вже з тим, з якого училища ці курсанти.
Забув Вам сказати ще на Привокзальній площі, що далі Ви читати-
мете саме про рибну морехідку. Може «Цетралка» й більш уславлена
та знаменита, може вона й перше морехідне училище на Чорному морі
(понад 175 років, а «Тюльці» лише 75), носить ім’я лейтенанта Шмідта
19
й нагороджена орденом Дружби Народів, але автор цих придибашок
колись на вокзалі прибився саме до строю «Тюльки» з прапорцями на
погончиках і кокардах...
Тьху ти. Вам, шановний Читачу, ще вокзалі потрібно було просто
прочитати на погончиках «ХМУ РП» чи «ХМУ МФ» (а раз Ви таки
Читач, то читати вмієте за визначенням). «ХМУ» розшифровується
як Херсонське мореходне училище (ніяке не Харківське музичне і не
Харцизьке м’ясницьке). А «РП» і «МФ» означає рибну промисловість
і морський флот відповідно. А потім можна було б сідати собі на 9 тро-
лейбус і їхати просто до КПП «Тюльки». Усі подальші «Нариси бурси»
будуть саме про неї.
Перепрошую. Але хоч місто трохи роздивилися, погодьтеся. [ Згорнути уривок ]
|
