Яна Дубинянська : Проект "Міссурі" : роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ольга-Марія Сторунська (джерело: СУМНО)

Мрії, бажання, здійснені й нездійсненні, рішення, вибір, варіант – от, здається, справжні герої творів Яни Дубинянської. І якщо подивитись на ці тексти під таким кутом зору, то фантастичний принцип побудови сюжету не буде аж такою важливою їхньою характеристикою. Принаймні, не єдиною.

У романі «Проект «Міссурі» можна добачити антиутопію або дидактичний текст про вибір, чесність-із-собою і відповідальність, можна – соціологічний чи психологічний нарис, або фантастичний твір із досить бурхливим розвитком подій. Зрештою, все це є в тексті й природно сплітається, утворюючи поліфонічний, багатогранний ... [ Показати всю рецензію ] твір.

Упізнавані реалії вищого навчального закладу, що є серцем повісті, хоч яким би ореолом таємничості його не було оповито, зігріють душі читачів, які самі були або є, або мріють стати студентами, бо виписано їх переважно із симпатією і теплотою. Саме там, у гуртожитських розмовах, суперечках окреслюються характери, вже там видно, хто «хороший», хто «паганий», сильний або слабкий... Така прямолінійність трохи насторожує, але авторка має кілька дієвих прийомів, аби її уникнути.

Одним із давніх, але завжди ефективних засобів є використання кількох оповідачів: «камера» передається із рук в руки, ракурс змінюється, черговий епізод переказує нам щоразу інша особа, картинка стає опуклою, тривимірною... неоднозначною, фухх! Час у повісті теж фрагментовано, перемішано, і на додачу цей не суцільний потік ще й розділяється – аби нам яскравіше було видно: що змінюють наші рішення, а що від них не залежить, де народжується підлість і яка ціна «безглуздої» чесності.

«Що буде, якщо» – за можливість використовувати такий двигун у своїх текстах авторка платить данину у вигляді необхідності закручувати якомога динамічніший сюжет. Зрештою, заданих умов і набору яскравих персонажів було б цілком досить, аби викладати мозаїки хоч на двісті, хоч на шістсот сторінок. Але закони жанру приписують зацікавити читача, повести його за собою, і Яна Дубинянська не зраджує сподівань – веде героїв звивистими шляхами політики і кохання. А що на цих дорогах вони вирішують деякі моральні й філософські проблеми, то це не заважає їм іноді стріляти одне в одного, балотуватись у президенти і навіть трагічно помирати.

Не бувши аматором фантастики, мені важко оцінити новизну чи вторинність сюжету (що часом закидають авторці). На мою думку, цілком достатньо того, що обрана фабула дозволяє переконливо висвітлити актуальні й цікаві морально-етичні питання. І величезним жирним плюсом творів Дубинянської варто назвати те, що питання поставлено, але відповіді не названо. «Не бойтесь чумы, не бойтесь тюрьмы, не бойтесь мора и глада. А бойтесь единственно только того, кто скажет: «Я знаю, как надо!» – застерігав Олександр Галич.

Яна Дубинянська не каже, що знає. Вона шукає розв’язок і показує, що їх може бути декілька. Спостерігати за цими пошуками цікаво, надто якщо ви любити длубатись у психології і розглядати різні людські типи, вираховувати їх, комбінувати та передбачати типову поведінку у критичних ситуаціях.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марина Олійник (джерело: "Реальность фантастики")

Гру в пазли кожен якщо не тримав в руках, то принаймні бачив. Купа кольорових шматочків картону і картинка до них. Якщо шматочки впадуть (або, якщо точніше, ви їх покладете) у правильному порядку — отримаєте ту ж картинку, тільки більшу. А заразом — можливість цікаво згаяти вільний час.

Однак пазли бувають набагато цікавішими — коли загальної картинки немає. І коли, збираючи шматочки до купи, ви ще не знаєте, що саме з них вийде. І коли від того, що ви зміните один шматочок на інший, ніби майже такий самий, з тими ж нерівними краями, але з трошки інакшим малюночком, картинка стане зовсім іншою. ... [ Показати всю рецензію ]

Десь такі пазли можна знайти в книгах Яни Дубинянської, які віднедавно виходяться в Україні в авторській серії під назвою «Яна Дубинянська’s puzzles». Особливо в новому романі серії — «Проект “Міссурі”» (російською мовою виходив у серії “Зоряний лабіринт” видавництва АСТ, Москва).

Починається роман з купки студентів і нового «вузу майбутнього» — інститута МІІСУРО, де відбувається експеримент — винесений у заголовок «проект “Міссурі”», за допомогою якого зі студентів мають виховати…

Тих, хто приведе країну — теоретично — до світлого майбутнього.

Тих, хто фізично не матимуть можливості вчинити неправильний вибір. Читайте — вибрати не ті пазли своєї і загальної долі.

Отже, основний набір пазлів вже готовий: Інститут, творці проекту і студенти. Можна добирати шматочки і складати зображення. Точніше, спостерігати за тим, як це робить автор. Ось вам герой, ось — його риси характеру, ось вам ситуація, ось вам його вибір, ось інший герой…

А ось вам — президентські вибори. Так-так, саме вони. Але фішка в тому, що роман починав писатися за рік до аналогічних подій в Україні. А наскільки наше теперішнє відповідає розвитку подій у романі, можна сперечатися, але до біса цікаво спостерігати.

У першому турі зібралися три «шматочки пазлів»: провладний політик з кримінальними зв’язками, «народний кандидат» — випускник згаданого вузу, його колишня однокурсниця, залізна леді, якій під час виборів закидають, що вона «ставить особисті амбіції вище інтересів держави»… Нічого не нагадує? У другому турі тур лишаються тільки два пазли — кандидат від влади і той-таки випускник. Вибори виграє останній.

Та згодом з’ясовується, що правильний вибір — не завжди найкращий.

Країна швидко котиться до «світлого капіталізму». Однак до рівня „людей майбутнього” дотягуть далеко не всі. І тут постає проблема. Перепідготовувати таким чином усіх — навряд чи можливо. До того ж, виявляється, що існувала така собі статистична помилка у відборі студентів вузу — «відсоток похибки». Отже, про вуз тихенько забувають. На тому фоні президент поволі відходить від справ і усамітнюється на острові з молоденькими помічницями…

А тим часом в країні готують вже новий проект — з новою партією «людей майбутнього». Таємничі автори проекту «Міссурі» скидають президента — він їм вже не потрібен…

А тепер — увага! — той самий набір основних пазлів. Але — у критичний момент один із героїв робить трошки інший вибір. І все йде інакше. Президентські вибори виграє «Баба» — випускниця МІІСУРО, але зовсім не та, про яку ви подумали. Принципи, за якими колись працювали з людьми в проекті «Міссурі», поширюються на всю країну. Всіх громадян починають старанно обробляти на предмет уникнення життєвих помилок… І виходить зовсім інша історія.

Цю книжку вельми корисно читати тим, хто вірить у фатум і невідворотність долі. А також тим, хто любить життєві збіги і складання непаперових пазлів.

Мало хто з українських пошановувачів фантастики знає, у що Санкт-Петербурзі з Інститутом Мозку РАН співпрацює така собі Академія розвитку людини, заснована філософом Вячеславом Бронніковим, яка займається вихованням «людей майбутнього». Зрозуміло, випускникам обіцяють успіх як в особистому, так і соціальному житті — за певну суму. Окрім того, в Академії стверджують, що більшість світових політичних лідерів не те щоб пройшли через їхні руки, але потрібний курс підготовки вже мають. У всіх цих «надлюдей» є спільний символ — бджілка. Всі, хто цікавиться українською політикою і бджолами, можуть докласти ще один пазл до загальної картинки…

Якщо пильно придивлятися до таких життєвих пазлів — можна поміти ще дуже і дуже багато збігів, з яких складаються іноді дуже і дуже цікаві картинки, подекуди геть фантастичні. Та хто сказав, що ігри мають бути реальними і правдивими?

[ Згорнути рецензію ]