Тимур Литовченко, Олексій Кацай, Сергій ДЗЮБА, Ольга ВЛАСОВА, Наталія ДЬОМОВА, Наталія ГАЙДАМАКА, Наталія МЄТЄЛЬОВА, Пауль ГОССЕН, Майк ГЕЛПРІН, Рустам НІЯЗОВ, Віталій КАРАЦУПА, Олександр Левченко, Юрій ШЕВЕЛА, Валерій ВЕРХОВСЬКИЙ, Радій Радутний, Генрі Лайон ОЛДІ, Микола ХВИЛЬОВИЙ, Василь КІЗКА : УФО №4(6) 2008 : Український Фантастичний Оглядач : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тарас Самелюк (джерело: "Літературний форум" Романа Кухарука)

№ 4 (6) 2008 року. Як завжди, не без літературних гріхів, але ж на це можна глянути, як і на спробу «свіжих» проявити творче ЕГО. Так, перша робота у переліку цього номеру є слабкою, як і остання, але, можливо, це саме той випадок, коли автор новачок.
Мова йде про Олексія Спейсера Кацай і його «Реплікацію неймана». Вся робота пронизана слабкими діалогами, нереальними по відтворенню, дуже штучної, а затягнуті довгі промови, що стосувалися болю у відчуттях персонажів, занадто показні, занадто трагічні, і це відразу наштовхує на «театр», а не життя, хоч і фантастичне, яке хочеться відчути кожним ... [ Показати всю рецензію ] атомом мозку. Не вийшло. Далі, гумор примітивний, наприклад, «Хто, хто! Кінь в пальто!» і це при умові, коли дівчину головного героя викрали, його самого «вирубили», а його рятівники спілкуються з ним таким гумором. Сподобався показ телефонної розмови: «…голос в мобільнику рвався на електромагнітні клапті, дробився на електрони, струменів квантами…». Такі вирази, як «дебелі ручиська» збивають із русла серйозного сприйняття. А кістяк сюжету містить багато деталей, що потребують роз’яснення, хоч і оригінальний задумом, але з банальним кінцем. І ще: занадто вже концентрована важливістю роль України у творі, а назви типу «Бендера-8м», якісь дуже крикливі.
Наступний, діаметрально протилежний по стилю і сприйняттю—Сергій Дзюба («Готель на розі паралелей»). Легко написаний, впевнено і виважено, але й з ізюминкою («Тут легко народжувались гіперболи і безголові архітектори.» «Гороскоп вважає мене Дівою, а діва не любить невизначеності…» «Зжував слово.») Насичено деталями й значною кількістю персонажів, але до кожного гарно чіпляються характеристики, тому проблем із запам’ятовуванням особливостей персонажів не виникає. Добре показав усамітнений стереотип українця: «Ми ладні упадати перед Філіпом і цькувати свого Миколу, бо Філіп, бачите, гість, а Микола—односелець…» Правда, кінець прямолінійний, без «гучного» фінішу.
Далі, Ольга Власова і робота «Сичева гірка». Добротне фентезі з гарними, не надуманими явно, як буває зазвичай в «українському», іменами і назвами містечок. В загальному, лише позитивні моменти.
«Стережіться конвалій» Наталії Гайдамаки. Назва, як у казки, але суть достойна. Коротко, ясно, прийнятно.
«Ярь» Наталії Мєтєльової. Впевнено написано і з живими діалогами, без зайвої прелюдії і, що приємно, із змістом між стрічками. Оригінальний задум, але стиль, інколи, походить на Кінга. І це добре в тому плані, що це достойна відповідь гіганту «хорору». Нестандартна ідея закінчується неочікуваним кінцем.
Пауль Гессен «Десять хижих місяців». Не дуже дорослий твір, навіть такими деталями, як звертання до одного з героїв, що був випускником у школі, «хлопчик»—дуже кумедно, а як тоді називати п’ятикласника? Маля? Діалоги—ніякі, ніби це не розмова, а опис автора. Сюжет. Ще слабше. Щупальця десяти супутників далекої планети спускаються на цю планету, аби пополювати; самі ж ці щупальця стоять у горшках по кутках пірамід цього супутника. Гадаю, тут пояснювати чи коментувати щось—зайве. Нісенітниця навіть для дітей. Потім, момент, коли земляни зустрічаються з іншою цивілізацією (без технологічного надбання) і їхня перша зустріч проходить «на мові» землян—обізнаність «нашої» мови у глибині космосу—«логічно».
«Наш дім» Майка Гелпріна—проста така історія, але промальована «словами»—чуттєво.
Рустам Ніязов і «Хазяйка хвороб». Гарна казка.
І для наслідку. Доброю є стаття про фантастичні припущення Г.Л.Олді—є що почерпнути.

[ Згорнути рецензію ]